Як не нашкодити любов’ю або “давай, мамі не скажемо”. Роль бабусі та дідуся у вихованні дитини.

Робота, буденні справи, зайнятість, дитячі гуртки та секції на які потрібно відвести та з яких забрати дитину, що робити та з ким залишити дитину коли дуже треба відлучитися? 

Як справжні супергерої, на допомогу приходять ВОНИ. Ті, хто, здається, ніколи не спить, не нехтує правилами безпеки та поведінки, ті, хто нагодує досхочу і часом, трішки більше та ті, без яких неможливо справитися в нагальних ситуаціях батькам. Бабуся та дідусь, виручають батьків у вихованні дитини, тут і не має з чим посперечатись, правда?! 

Як полегшено ми видихаємо, коли знаємо, що дитина під наглядом в улюбленої бабусі, яка завжди догледить, щоб дитина була сита, доглянута та в безпеці.

Здавалося б, які підводні камені тут можуть бути? Все ж добре, бабуся з дідусем навчать як правильно, розкажуть та допоможуть в догляді за дитиною.

Але чи завжди така опіка несе в собі позитивний та прогресивний результат? Чому, іноді, результат виховання старшим поколінням молодшого, має негативні наслідки з якими батькам доводиться боротися та виправляти помилки? Розглянемо в статті приватного садочку Кіндервіль PRO.

Найперше з чим може виникнути проблема – це проблема поколінь.

Колись, дітей годували грудним молоком або коров’ячим, ніяких сумішей, закутували (пеленали) з ніг до голови, не дававши поворухнутися, дитина поплаче, покричить та й заспокоється, не треба акцентувати увагу, не треба “приучати” до рук (хай буде самостійним), недооцінювавши прояви теплоти та любові (важливість тілесного зв’язку) до малюка. 

Сучасні умови народження, догляду та розвитку дитини вимагають більш прогресивних методів та умов виховання малечі. Якщо у справах догляду ви спостерігаєте суттєві протиріччя з бабусями та дідусями, обговоріть ці питання на сімейній нараді. 

Поради бабусь є вельми цінними, не треба ними нехтувати, але процес їхнього вдосконалення є неминучою вимогою сучасності.

“Народили, а бабусі, хай бавлять”, – дивна фраза, яку кожен з нас десь чи від когось чув.

Батьки – ви. Ви народили дитину для себе, саме на ваших плечах догляд, турбота, виховання та відповідальність за свою дитину. Бабуся з дідусем справилися з цим завданням, ще багато років тому, з вами. Тому, їм, ви народжуєте, саме онуків, а не дітей. Так, “бавити” вони можуть, але не 24/7, це не їхній обов’язок, найбільше часу та турботи дарують дитині саме батьки. За її щастя, здоров’я, відповідають саме батьки. Тому, не слід ображатися, коли бабуся чи дідусь не хочуть бути “няньками” і не всі вихідні чи вільний час проводити з онуками, а приділяти час своїм особистим справам та своєму особистому життю. Молодим батькам, варто поважати вибір своїх найдорожчих батьків, усвідомити особисту відповідальність за свою сім’ю і радіти за своїх батьків. Дякуючи бабусям та дідусям за час, який вони проводять з дітьми, чи допомагають вам у їхньому догляді, адже, зрештою, це не їхня зона відповідальності.

Звісно, через життєві обставини, де дитина виховується лише бабусею та дідусем, ситуація інша, але враховувати вимоги сучасності у вихованні нового покоління, не меш важливо. 

Розбіжність правил – наступний підводний камінь.

Коли в сім’ї існує ряд правил, які всі дотримуються щоденно, але завітавши на вихідні до бабусі з дідусем, ніби картковий будиночок, ці правила зводяться нанівець. “Солодке перед сном” – звісно, щоб дитина не була голодна. “Посуд можна не прибирати після вечері, я сама все зроблю!”, “Розкидав іграшки і не хочеш прибирати? Не страшно я сама поприбираю”. Ох, і дисонанс виникає в голівках малечі, коли дві цінні людини мама і бабуся протирічать одна одній. “До кого дослухатись? Це треба прибирати, чи не треба, виходить, інколи треба, а інколи не треба”, – за таких сумнівів у дитини падає в очах авторитет батьків (адже, інші значущі люди, говорять робити по-іншому). Формуються подвійні стандарти. 

В садочку Кіндервіль PRO, завжди роблять акцент на формуванні самостійності дитини та заохочують проявляти себе, розуміти власні потреби та бажання. Самостійно одягатися та обслуговувати себе, після обіду принести в їдальню свій посуд, вчаться доглядати за домашніми улюбленцями групи (мурашина ферма, рибка, равлики, павучок, ящірка) тощо. Якщо є бажання пострибати по калюжах чи “повалятися” серед осінніх листочків, чому ні?! В шафці завжди знайдеться змінний одяг та взуття, а турботлива вихователька слідкує, щоб кожному активному малюку було тепло та він не змерз. Дякуємо батькам за підтримку таких починань дитини та розуміння важливості, таких, на перший погляд, дрібних моментів розвитку.

Чи добре дитина робить чи погано, вона може свідомо розуміти з 10-11 років, коли сама може оцінити те, що робить добре чи погано з розрахунку своїх цінностей. Тому, в молодшому шкільному чи дошкільному віці, ми можемо лише пояснювати, чому так робити добре чи погано, з висоти власних, вже сформованих, стандартів та цінностей.

Коли мама не дозволяє солодощі перед обідом, отже, бабусям так робити не варто.

Співпраця та розуміння, що цих правил дотримуються усі – запорука, що розбіжностей у думках дитини, не виникатиме.

Звісно, коли ми залишаємо дитину бабусям, ми не можемо контролювати абсолютно всі заборони та дозволи, що є для них нормою. Це неможливо. Розмова та взаєморозуміння – умови співпраці поколінь у справах виховання малечі. Спільно створені правила спілкування та поведінки, яких дотримуються всі – ключ до вирішення спірних питань.

Якщо порозуміння не знайдено? 

Розмови не дають результату. Звучать фрази: “Мій дім – мої правила”, “Що ти там знаєш, я знаю краще!”, “Яйце не вчить курку”, “Це не насильство – це виховний момент” тощо. Дорікання батькам про поведінку дитини тощо. 

Тут, можливі 2 варіанти. Перший – ви, як батьки, з цим миритеся та “буде як буде, аби не гірше”. Або – “ми з цим боремося, та розраховуємо самі на себе”, шукаємо няню або міні-садочки чи садочки повного дня, які підходять по віку та працюють без канікул тощо.

Обирати вам, важливо, щоб не страждала при цьому дитина, ні фізично, ні психологічно, ні зараз, ні в майбутньому.

До речі про те, що робити коли на вашу дитину жаліються, можна прочитати в наші попередній статті, яка буде корисною як для батьків так і для бабусь з дідусями.

Сварки між родичами.

Буває так, що стосунки в дорослих можуть складатися не дуже добре, невістка-свекруха, донька-мати, зять-теща тощо. Але бабуся чи дідусь для дитини – просто чудові. Увага, турбота, зацікавленість життям, бажання долучитися до виховання, та й дитина в захваті від них. 

Тут, важливо розуміти, що ваші дорослі сварки – це ваші дорослі суперечності, з якими ви маєте розумно справитися і які, аж ніяк, не мають стосунку до дитини. Навіть, якщо, ви проживаєте всі під одним дахом, слід ставити певні кордони. Так само як ви оберігаєте своїх батьків, від не надто хороших новин не розповідаючи їм про них, так само у вихованні дитини, якщо ви батьки, слід ставити певну межу у втручанні в процес виховання бабусі і дідуся.

Говорити, що “бабуся – погана”, а при зустрічі з онуком бабуся просто сяє і проявляє себе зовсім не як “погана” – цілує, пригортає, цікавиться справами онука. В дитини виникає питання: “А що, взагалі тоді “добре”, а що “погано?”. Така “війна”, це психологічне насильство над дитиною. Бабуся, для моєї дитини – хороша, але погана мама/теща/свекруха для мене. Таке теж буває. Знову ж таки, що краще в такій ситуації для дитини? Поділіться в коментарях під статтею.

Камені спотикання є і в питання рукоприкладства (фізичне насильство), ця тема велика і всім зрозуміло її негативний вплив на дитину, що розвивається. Якщо розмови не допомагають, варто контролювати часопроведення та спілкування бабусь-дідусів з дитиною.

Протистояння двох бабусь, хто кращий, кого більше люблять онуки, хто подарує кращий подарунок чи більше дозволяє всього. Для дитини, така суперечка бабусь лише сприятиме розвитку негативних якостей характеру, наприклад як підлабузництво. Дитина вчиться підлаштовуватися під інших, випробовує межі дозволеного-недозволеного в кожної з бабусь, знає на які моменти в спілкуванні надавити, щоб отримати від бабусь бажане тощо.

Давай, мамі не скажемо.

“Давай, з’їмо цукерку, а мамі не скажемо”, “мама не побачить”, “мами зараз немає, тому можна” тощо.

Так, це методи, що ламають ваш, саме ваш батьки, авторитет в очах дитини.

Отже, за словами бабусі, якщо мами тут немає, вона відсутня, не бачить і не чує що відбувається, то її можна не слухати, можна переходити світлофор на червоне світло, можна сідати в машину до незнайомого дядька тощо.

Отже, якщо мами не має поруч можна все. 

Вседозволеність – межа, яку важко розділити.

Наведемо приклад з солодощами.

Аргументи, що перебір з солодощами може викликати алергічні реакції, проблеми з травленням тощо – діють слабо?

Що робити?

Говорити, показувати наслідки (тріщини на устах, алергічні плями, біль у животі), це все тому що, хтось вирішив що знає краще і все буде добре, бо мама про це не знає.

Прямого алгоритму дій тут немає. Розмова, пояснення, проговорювання (можна прописати) правил, чіткі вказівки (можна 2 цукерки після їжі), що дитині можна, чого не можна. Звісно, мама не тиран, і дозволяє в міру солодощів, якщо категорично не можна, то шукає альтернативу, щоб потішити малечу. Але бабуся про це все, теж, має бути проінформована. Про те, що для дитини норма споживання продуктів, ми описали тут.

Секрети від мами чи тата в ланці “дитина-бабуся” – це не нормально. Нормально, коли ці “секрети” не заборонені батьками. Коли бабуся вирішує пригостити дитину цукерками, але при цьому, спершу, запитує “чи можна?” у батьків – це вдалий приклад порозуміння у питаннях виховання дитини. Звісно, для збереження власного авторитету, щоб не бути агресором, який все забороняє, в очах дитини, батьки і бабуся йдуть на спільне рішення: “Можна, але після обіду”.

Дитина розуміє, що спершу ми спитали дозволу в мами, отже, це норма. Довіра між поколіннями збережена, авторитет батьків не порушено.

І наприкінці, трішки любові.

Знаєте, ми обожнюємо коли в наш садочок кіндерят приводять бабусі чи дідусі. Це люди з неймовірною енергетикою досвіду та прагненням до ідеалу у всьому – у догляді, у харчуванні, у навчанні, у процесах одягання дітей на прогулянку, у підготовках до свят тощо. І це не сарказм. Це – щира правда. Адже, їхня любов до своїх онуків – це те, що рухає їх вперед, до знайомства з новими гаджетами, до освоєння нових трендів соцмереж, до читання сучасної літератури з психології та виховання тощо. І ми, ними захоплюємося.

Так, ми можемо в дечому бути незгодними, сперечатися через дрібниці, але пам’ятайте, що часом, їхня надмірна опіка до онуків, це величезне бажання зробити таки – як краще, додати часу, якого їм в молодості невистачило щоб приділити його саме ВАМ, через роботу чи інші обставини, через, часом нав’язану ідеологію чи сумніви, через ті ж поради інших. Це час, який вони так цінують і кожну хвилинку присвячують онукам, щоб долюбити, дообіймати, доберегти, доспілкуватись. Надолужити час, проявити увагу та турботу, задовольнити потреби в спілкуванні, любові, часом, неприйняття факту, що діти так швидко подорослішали, заповнення прогалин у вихованні власних дітей – це ті, причини, які призводять до надмірної опіки онуками.

Тому, ще раз наголосимо, що ви і тільки ви, батьки, можете грамотно та з користю коригувати час, який ваші діти проводять з вашими батьками, розмовляти та формувати разом систему цінностей, дотримуватися разом правил, які допоможуть зберегти авторитет кожного та принести вагомий та позитивний внесок в процес розвитку та виховання особистості вашої дитини.

Про це та інше читайте в блозі Кіндервіль PRO, приватного садочку для дітей від 1,5 року.

На знайомство з садочком, що стане улюбленим для вашої дитини, можна записатися за номером 097 986 3938.

м. Львів, вул. Панаса Мирного, 37.

Що робити, якщо на вашу дитину пожалілися? Насварити чи пожаліти в присутності інших?!

“А ваш Сергійко, сьогодні, був дуже неслухняний!”, “Заспокойте свою дитину! Ви не можете з нею справитися?!” та інші фрази, які “експерти-незнайомці” вирішили висловити вам.

Як реагувати в такій ситуації, щоб це не вплинуло негативно на дитину та не стало поштовхом до конфлікту?

Згадайте, якою є ваша перша реакція коли хтось жаліється на вашу дитину?! 

Зазвичай, діють 2 найпоширеніші механізми:

  1. Роздратування. “Я ж мама!”. Бажання захистити свою позицію та поставити коментатора, який висловив, начебто сумніви щодо вашої батьківській компетентності у справі виховання дитини, “на місце”. Порушив ваші особисті кордони та батьківську гідність.
  2. Погодження з усім висловленим та відповідне словесне та емоційне звернення до дитини, підтвердження слів сторонньої людини та пригнічення ситуації, що склалася, не розібравшись в ній через неконтрольовані емоції. Батьки, часто, хочуть, щоб про них добре думали, як про батьків та про те, як вони добре виконують свої батьківські ролі. Сварити дитину при інших, щоб сподобатися та виправдати своє батьківське его – корінь даного механізму.

Часом, людина котра робить зауваження, робить це для того, щоб попередити небезпечні дії чи неприйнятну поведінку дитини, звертаючи увагу батьків на такі моменти. Отже, часом, такі зауваження, досить доречні, погодьтеся?!

Як діяти, якщо Ви батьки, які опинилися в такій ситуації, чи самі стали на місце людини, яка робить зауваження, розглянемо далі.

Перш за все, опишемо як діє механізм обговорення з батьками неприйнятних дій чи поведінки дитини, в приватному садочку Кіндервіль PRO.

Щоранку та щовечора відбувається ритуал прийому та віддачі дитини. 

В цей час, обговорюються моменти, які вихователю слід врахувати впродовж дня, а у вечірній час, вихователь проговорює з батьками як минув день дитини в садочку.

Табу – це обговорення негативних моментів в присутності дитини – заважав на занятті, кидався піском, штовхнув іншу дитину. Це все, вихователь обговорює з батьками, без присутності дитини. Важливим є і те, що зауваження стосуються лише поведінки дитини, не її особистості. Обговорюється план дій, як діяти батькам, як пояснити дитині чому такі речі є недоречні чи недопустимі. Вихователь заохочує до розмови. Аналізує з батьками чи конкретні негативні прояви поведінки вже відбувалися, як реагували батьки. Зібравши та проаналізувавши інформацію пропонується рішення.

Синергія між вихователем та батьками тут, потужно впливає на корекцію поведінки та усвідомлення дитиною правил поведінки в соціумі.

Якщо ж після розмови, батьки бажають побачити ситуацію, що склалася з дитиною, на власні очі, пропонується переглянути записи з камер відеонагляду.

Батькам властиво ідеалізувати свою дитину, і це нормально. Не добре, коли ця ідеалізація, заважає побачити корінь проблеми та запобігти можливим її наслідкам.

Важливе правило, якого дотримуються всі – “Не завдавати шкоди собі, іншим, а також не завдавати шкоди навколишньому простору”.

Вагомим аргументом та поясненням є – всі люди різні, і те, що подобається тобі, може не сподобатися іншим, їх це може образити, зробити неприємно. Про те, що ми говоримо і як це чують діти, ви можете прочитати в наші попередній статті.

Жалітися на дії чи поведінку дитини, потрібно тоді, коли дитина цього не чує. Адже, присутність при таких розмовах, болюче відображається на малечі, яка розвивається та лише набуває навичок соціальної взаємодії, а також, формує її систему самоцінності. В дитини, можуть виникнути сумніви щодо того, чи батьки мене захистять чи заступляться в таких ситуація. Виникає страх бути покинутим, страх, що батьки мене вже не любитимуть тощо. Як не прищепити дитині зайві страхи, описано в нашій попередній статті.

Коли вам жаліються на вашу дитину, однозначно, слід відстояти свою дитину, не вступати в словесні суперечки, слід подякувати за коментар в спокійному тоні, відвести дитину в сторону та обговорити з нею суперечливі моменти. Так, дитина зрозуміє, що яку б шкоду не зробила, мама чи тато все одно захистять її, вислухають та люблять попри все.

Часом, дитина здійснює так звану перевірку для батьків, навмисно. Хоче побачити реакцію батьків на той чи інший свій вчинок. Тому, правила дій та принципів виховання слід, заздалегідь узгоджувати зі своїм партнером. Мама і тато – повинні діяти в унісон та не суперечити один одному у вихованні малечі. 

Корисним, буде не піддаватися емоціям, а вислухати коментатора, та, окремо, дати можливість висловитися дитині щодо причини зауваження. Не висловлюючи при цьому претензії, говорити доброзичливо, створивши безпечну атмосферу для дитини, почути її позицію та пояснення.

Якщо ж коментатор, надто збуджений і діло йде до явного конфлікту, подбати про те, щоб з’ясування стосунків, було без участі та присутності дитини. “Василько пограється в пісочниці, а ми з вами обговоримо ситуацію, що склалася.” 

Чому так? Хай вчиться, як треба відстоювати свою позицію!

Діти, часто, беруть приклад з дорослих та моделей їхніх взаємин. Спілкування, з’ясування суперечок тощо та відтворюють їх у житті, граючись чи спілкуючись. Вирішують конфлікт на прикладі дорослих. Коли перепалки між дорослими затягнулися, а малеча вже помирилася один з одним, це може спровокувати до виникнення наступних конфліктів та небезпечних дій. Тому, звертайте увагу на свою манеру спілкування з іншими в різних життєвих ситуаціях, адже, діти копіюють вас та відтворюють вашу рольову модель поведінки.

Якщо, зауваження коректні, ви відволіклися і не побачили той чи інший момент поведінки дитини, наприклад: “Ваша дитина кидається піском, припильнуйте будь ласка, її.” Слід заспокоїти малечу, забрати і обговорити ситуацію. Якщо дія повторюється не перший раз, бути поруч коли дитина грається в пісочниці, зупинити коли її дії загрожують їй чи іншим дітям.

Не ображатися на коментатора і не заохочувати дитину до ще більш руйнівних вчинків: “Молодець, що дав здачу. Так тримати!” Зрозуміти причину поведінки, обговорити з дитиною як діяти в тій чи іншій ситуації.

Уявіть, ви втомлені їдете додому громадським транспортом і чуєте як в салоні капризує чиясь дитина. Старша людина, яка сидить поруч, вирішує присоромити малечу: “Ти вже така доросла, а далі капризуєш!”. Мама, яка обирає перший механізм реагування на зауваження, не промовчить та дасть гостру відповідь. Конфлікту не уникнути.

Що робити?

Перш за все, як члени суспільства, ми маємо розуміти – діти, як і дорослі, бувають в різному настрої, в кожного різні особливості, стан здоров’я, емоційний стан тощо. 

Замість того, щоб соромити, слід запитати чи мамі не потрібна допомога. Ми соціальні істоти і запропонувати допомогу в такій ситуації є цілком доречно.

Наступне, це те, що дитина тільки вчиться себе поводити в соціумі, вчиться приймати “правила гри” – поведінки, спілкування серед людей тощо. Тому, зберігати спокій та відповідати врівноваженим тоном про особливості розвитку дітей, так би мовити, проводити просвітницьку роботу серед тих, людей, які вважають що вони у всьому є експертами – є не менш важливо.

Мамі і татові в жодному разі не має бути соромно за дитину, бо дитина тільки вчиться жити в суспільстві. Погодьтеся, не всі дорослі до кінця прийняли правила людського співіснування, а малеча ж тільки вчиться це робити.

Батькам, слід добре проаналізувати чому їхня дитина так поводиться, чи це нормально для її віку, чи вона б мала це вміти/розуміти і чому вона досі цього не вміє чи не розуміє. Можливо тому, що не має прикладу як діяти чи батьки її цьому не навчили?

Тоді, слід навчити та пояснити.

Таким чином, сором за поведінку дитини відчувати – це не логічно, слід відчувати сором за себе, за те, що не навчила, не попередила, не організувала. 

Власний приклад, аналіз, пояснення – це ті, пазлики, які допомагають дорослим виховувати дітей, закладати основи знань, умінь та навичок людського співіснування, формують базу соціальних норм та правил, виховують особистість.

Лише актуальні теми розвитку та виховання дитини в блозі приватного садочку для дітей від 1,5 року Кіндервіль PRO.

Завітайте в улюблений садочок на презентаційну екскурсію. 

Для цього, телефонуйте 097 986 3938.

Вул. Панаса Мирного,37.

Вул. Рубчака,11.

Що ми говоримо, і як це чують діти?

Спілкуючись з дітьми, дорослі не задумуються про те, як певні слова чи фрази сприймають діти. Як, в їхніх голівках, опрацьовуються ті чи інші ‒ “Обережно! Впадеш!”, “Хлопчики не плачуть!”, “Дівчатка-принцеси, так, себе не поводять!”, “Ну, чого ти плачеш?” чи, навіть, “Нумо, швидше!” тощо.

Як нас чують діти, коли ми робимо їм зауваження?

Перш за все, формулюючи певне словесне посилання до дитини, ми вказуємо на її вчинок, жодним чином не вказуємо на особистість. Наприклад, у садочку, дитина на занятті, починає голосно співати, вихователю важко проводити заняття, відволікаються інші діти, не чути один одного. Фраза ‒ “Перестань, бо ти заважаєш!” не є коректною, бо звернення йде до особистості дитини. “Я ‒ зайвий!” ‒ закрадається в думках дитини. Натомість, ‒ “Мені подобається, як ти співаєш! Але давай, зараз ми поговоримо про пори року, а в кінці заняття, заспіваємо разом.” Дитина в психологічній безпеці, але якщо ця фраза не діє, тоді можна зробити перерву в занятті, дати дітям трішки розслабитися, відпочити, поспівати, але попередньо домовитися, що співаємо ми 5 хвилин, далі, продовжуємо заняття. Цей приклад можна перенести і на побутові життєві ситуації. Головне пам’ятати, завжди, звертаємо увагу на вчинок чи ситуацію, а не на особистість. 

“Ти мене злиш!” ‒ розбираючи цю фразу на тренінгу серед вихователів Кіндервіль PRO, ми дійшли досить цікавих висновків. А що, якщо те, що злить Вас, не злить іншу людину. Наприклад, вас може розізлити коли на вас бризкають воду, хоча, в когось іншого, така ситуація, може викликати сміх, жартівливий настрій. І це нормально, адже всі різні і сприймання однакових ситуацій у всіх різне. Слід пам’ятати ‒ “Так, я можу розізлитись, але це моє суб’єктивне ставлення до подразника, який провокує злість”, ми можемо повідомити людині про це ‒ “Мені не подобається це! Припини! Мені не приємно!” Так, і в спілкуванні з дітьми. Говоримо про ситуацію, вчинок, “подразник”, але не вказуємо на особистість. 

Не забороняємо виражати емоції, не забороняємо злитись та плакати коли дитина так відчуває, це стосується і хлопчиків і дівчаток. Адже, в дорослому віці ‒ емоційна скутість, страх розповісти комусь про негативні емоції чи ситуації, які відбулися в житті, породжують психологічні проблеми.

Вивчаючи цей світ, дитина відчуває різний спектр емоцій, ще не усвідомлюючи їхню причину та результат до якого вони приводять. Емоції можуть відповідати ситуації, а можуть і не відповідати. І це нормально, дитина вчиться та здобуває досвід соціальної взаємодії та поведінки в соціумі. Що тут мається на увазі? Буває так, що хтось впав або вдарився, але ситуація відбулася в комічній формі. Ба, навіть, в соцмережах часто викладають ролики, де люди “смішно” падають чи вдаряються. Так, це може викликати сміх, але далі, ми відчуваємо співчуття та співпереживаємо ‒ це емпатія, її ми здобули з досвідом. В дітей, до 5 років, почуття емпатії,  ще не сформоване, тому, на такого роду ситуації, вони можуть реагувати по-різному, наприклад, гучно сміятися тощо ‒ так, виражаються їхні емоції в дану секунду. 

Як діяти? 

“Це не смішно! Не смійся!” ‒ заборона виражати емоцію, яку зараз відчуваєш. Емоційне притуплення. 

Пробуємо пояснити: “Василько впав. Так, це нам це було трішки смішно, але йому боляче. Я співчуваю йому, мені шкода, що так сталося. Давай разом поспівчуваємо йому, щоб йому не було так сумно”.

Як часто, у спілкуванні з дитиною, ви використовуєте іронію (кепкування, прихована агресія) ‒ “Ану-ну-ну, спробуй, зроби це!”, “Ти в ліфті народився?”, “Що за дикий звір тут реве?”, “А голову ти не забув?”. Діти не розуміють іронії, кепкування чи дружню критику. Для них, ці слова буквальні, які формують думки про неповноцінність ‒ “Зі мною щось не так, щось негаразд, я не такий як всі!”

“Ти що, не можеш сидіти за столом?” ‒ сарказм, який теж малозрозумілий дітям. “Чому не можу? Я ж сиджу за столом! Що не так?”. Поясніть, що ви маєте на увазі, зробіть перерву, хай дитина походить, побігає, а тоді знову повернеться за стіл. 

“Я тебе не чую!” ‒ дитина думає, що вона неіснує, її не чують, вона не важлива.

Так, це може звучати досить грубо та радикально, але крок за кроком, вживаючи на перший погляд, зрозумілі нам фрази у спілкуванні з дітьми, і насправді, малозрозумілі слова для дітей  ‒ ми формуємо та примножуємо висновки дитини, щодо того, наскільки вона цінна та чи має право на існування?

Згадайте ситуації, коли ви, ну просто не могли відповісти на звернення чи питання дитини, бо були дуже зайняті розмовою з іншою людиною чи справою. Що виникає в думках дорослого ‒ “Дитина прагне уваги! Я не зверну на нього увагу і він перестане!”, говорите чи навіть кричите на дитину ‒ “Я зайнята, ти що, не бачиш?”, “Почекай, я зараз не можу тобі відповісти!”, “Будь чемний! Мама має поговорити” тощо. До речі, про значення слів чемний-нечемний ми писали раніше у нашому блозі.

Не слід одразу думати, що дитини невихована, чи це свідоме бажання перебити маму або привернути до себе увагу. Такою поведінкою, дитина пересвідчується, що вона цінна для мами, що вона існує, її чують і вона важлива. Навіть коли мама говорить з подругою ‒ я, також, для неї існую.

В таких ситуаціях, можна домовитися з малечею про певний механізм дій. Коли мама дуже зайнята чи говорить з іншою людиною, а дитина хоче щось розповісти тут  і зараз, показати чи спитати в цей момент ‒ невербальна мова стане у цьому помічником.

Нехай дитина, яка терміново хоче щось показати чи повідомити мамі, просто покладе руку їй на плече, так мама розуміє, що дитина має до неї питання і у відповідь може погладити руку малечі. Після важливої розмови обов’язково слід запитати дитину, що вона мала на увазі, що хотіла розповісти тощо. Такий невербальний контакт є чудовим методом спілкування між зайнятою мамою та дитиною, якій просто необхідно відчути себе цінною та пересвідчитись у своєму існуванні.

Дитина відчула віддачу, мама знає, що дитина має потребу і дасть їй зв’язок. 

Якщо використовувати фрази, на кшталт: “Я зайнята. Я не можу зараз” ‒ дитина стає більш нав’язливою у своїх спробах “пробитися” до мами та поборотися за її увагу.

Найгірше для дітей ‒ це ігнорування. Коли ви робите вигляд ніби не чуєте чи не бачите дитину. Це вщент руйнує її самоцінність та відчуття потрібності. Краще вже насварити за провину ніж проігнорувати (в даному випадку ‒ насварити це менше зло, ніж ігнорування). Бо дитина починає сумнівається чи вона існує, чи її чують та розуміють її потреби, що її емоції мають право на існування.

Як нас чують діти коли ми їх хвалимо?

Хвалити ми можемо за результат ‒ “Чудово! Ти впорався. Ти прибіг першим!”.

І за процес, навіть, якщо не досягнуто кінцевої цілі ‒ “Молодець, ти спробувала!”

Залежно, за що ми хвалимо дитину, на тому й ставимо акцент. Що головне для вас ‒ ціль чи процес її досягнення?!

Якщо в дитини є ціль, наприклад, стати геніальним художником, процес досягнення може бути різним, але за нього теж слід хвалити: “Ти класно підібрав фарби. В тебе гарна ідея щодо цієї картини”. Так, це може бути не найкращий малюнок, не всім подобатися, але знайдуться люди, яким це точно буде цікаво та вони вважатимуть роботу ‒ шедевром.

Чи важливо нам, як нас чують і розуміють діти?

  • “Цього не можна, бо я так сказала!” ‒ дорослий використав свою перевагу, знецінивши, при цьому, бажання та почуття дитини. Скажіть: “Цього не можна робити/перестань це робити, бо в наші сім’ї є правило і ми всі його дотримуємося”. Але, тоді, важливо зробити нараду і прийняти ці правила разом із дитиною.
  • “Дівчинка має бути чемна!”, “Хлопчики не скиглять!” ‒ ти не можеш виражати ці емоції, ти не має право відчувати злість та негативні емоції,  а тим більше, показувати їх іншим. Скажіть: “Ти плачеш, бо тобі неприємно/боляче?”, “Так не слід робити, бо комусь це може бути неприємно.” Поясніть, але не забороняйте виражати свої почуття.
  • “Поки не доїсиш все, нікуди не підеш” ‒ провокуємо розлади харчової поведінки в майбутньому, не враховуємо потреби дитини. 
  • “Ти знаєш скільки це коштує?” ‒ звісно, це більше саркастично звучить питання звернене до дитини, тим не менш, очевидно, що дитина не знає ціну, і їй на даному етапі, це й не так важливо, як наприклад, дослідити іграшку з середини, спробувати на смак, кинути з висоти, занурити у воду тощо ‒ щоб розібратися як вона працює, дослідити детальніше, умовно поекспериментувати для того, щоб зробити важливі висновки для свого розвитку.
  • “А Остап так не робить. Він хороший хлопчик!” ‒ не порівнюйте дитину з іншими, не докоряйте, краще скажіть: “Я люблю тебе таким яким ти є”. Щоб дитина відчувала свою цінність для вас, щоб слова не породжували страх, почуття сорому, боязнь проявити себе. 
  • “Будеш нечемний, залишу тебе тут!” ‒ шантаж, в дитини виникає страх бути покинутою батьками за прояв своїх емоцій. Умовність любові ‒ “люблять тоді, коли я роблю очікуване” ‒ думає дитина.

Пам’ятайте, про те, що невербальна мова теж важлива. Тон, емоційне забарвлення слів при якому ви пояснюєте дитині ту чи іншу ситуацію. Слід пояснювати доброзичливо, з позитивною перспективою, з прийняттям дитини, її емоцій, почуттів, вчинків, без іронії і з точки зору партнерської позиції.

Важливо, пояснити дитині чому так, а не інакше, використати “метод ліфта” у вихованні ‒ опуститися на рівень розвитку дитини, зрозуміти її емоції чи потребу в даний момент.

У приватному садочку Кіндервіль PRO, є можливість отримати індивідуальну консультацію з питань виховання та розвитку дитини. Пропрацювати моменти у спілкуванні з малечею та отримати корисні практичні рекомендації з тих питань, які викликають у вас сумніви.

Кіндервіль PRO ‒ приватний садочок для дітей від 1,5 року. Ростіть та розвивайтеся разом з нами.

Більше дізнатися про садочок можна за номером 097 986 3938.

вул. Панаса Мирного, 37

Про адаптацію дитини до садочку. Що, навіщо, як і чи готові до цього самі батьки?

“Час віддавати дитину в садочок?”, думають собі батьки.

Соціалізовуватися, розвиватися серед однолітків, розвивати нові навички та вміння, та й мама засиділася в декреті”, – часто, саме так, відповідають батьки на презентаційній екскурсії в садочку Кіндервіль PRO, на питання: “Чому ви прийняли рішення, саме зараз віддавати дитину в садок?”.

В приватних садочках є певна перевага, щодо того, коли саме можна починати відвідування. Коли завгодно, коли зручно та коли готова дитина.

Єдине, чого ми не врахуємо, чи готові до цього самі батьки? Але, про це далі.

Перше враження та інформація про садочок, якому ви вирішили довірити найдорожче, приходить на презентаційній екскурсії. Ви пройшли всі етапи відбору того самого місця, яке, на наступні роки, стане осередком основного перебування вашої дитини впродовж дня та основним джерелом навчання, набуття досвіду та становлення. На що саме, слід звернути увагу при виборі садочку, переглядайте в наші статті “Як обрати Приватний дитячий садочок для дитини?

Це цінна інформація, яка стане основою для початку адаптаційного періоду в садочку.

У приватні садочки Кіндервіль, приймають дітей від 1,5 року. 

Чому з’явилися дитячі садочки, в першу чергу, з думкою про батьків. Сучасний світ рухається з шаленим темпом, робота, соціальне життя, саморозвиток тощо – забирає багато часу, тому, для того, щоб комфортно було батькам і не потерпала дитина, в приватні садочки, приймають дітей, саме з такого віку.

Звісно, коли саме віддавати дитину в садочок, рішення ваше. Головне, щоб ви і ваша дитина були до цього готові. Не женіться за модою, так, вам буде зручніше, а чи буде добре дитині?

Привести дитину в садок і віддати в руки незнайомої людини – неабиякий стрес для батьків та страх для дитини. Тому, процес знайомства та адаптації дитини до садочку – поступовий, плавний та м’який. Перше знайомство, зазвичай, відбувається на демонстраційному дні (у мережі садочків Кіндервіль – він є безкоштовним), в момент прогулянки на майданчику, де граються інші діти, а вихователь з помічником організовують цей процес. 

Вихователь поступово налагоджує контакт з малюком, шукає підхід, ніби сміливий експериментатор, який пробує, не здається, шукає ідеальну формулу. Знайти підхід до дитини – неабияка справа, що потребує терпіння, наполегливості, енергії та креативності. І в цьому, батьки – найкращі помічники. Знайомство з вихователем, розповідь про дитину, її особливості, важливі ритуали дня тощо – це інформація, яка просто необхідна для вихователя та його подальшої місії у процесі знайомства та налагодження контакту з дитиною. В цьому питанні немає неважливої інформації. Говоріть та розповідайте все, що вважаєте потрібним. 

Страшне слово – “адаптація”?

Простими словами, адаптація – це пристосування до нових умов існування. У випадку, “адаптація до дитячого садочка” – пристосування дитини до нових умов життєдіяльності, до нового середовища, нових правил (фізіологічно, емоційно, психологічно).

Як слід готуватися мамі до початку адаптації дитини в садочку:

  1. Перш ніж почати відвідування, слід уважно вивчити всі умови садочку, режим дня, меню, одяг, який слід залишити в шафці для дитини.

Підготовка таких моментів є цеглинками, що закладають фундамент психологічної готовності віддати свою дитину в садочок. Полегшують фізіологічну адаптацію до садочку дитини. Вдома, можна спробувати активності, денний сон та прийоми їжі саме за режимом, який діє в садочку. Поступово адаптовуватися фізіологічно та психологічно.

  1. Слід позитивно налаштовувати не тільки дитину, але й себе. Ви, точно знаєте та озвучили свої очікування щодо відвідування садку адміністрації. Отож, спільними зусиллями, ми досягнемо успіху. Але, важливо, бути готовим до непередбачуваних моментів. Початок адаптації – це пролонгований процес. Тобто, дитина може одразу відпустити вас і піти в садочок, швидко почати залишатися на весь день і налагодити контакт з вихователем. А може і ні. Про ці та інші приклади – читайте нижче у статті.
  2. Слід не бути індивідуалістом в питаннях адаптації до садочку. Спілкуватися з дитиною, розуміти її потреби та емоційний стан, якщо щось з дитячих розповідей про садочок вам здається сумнівним, комунікувати з вихователем групи, за потреби запросити перегляд того чи іншого фрагменту дня з відеокамер.
  3. Ви і вихователь – потужна сила для успішної адаптації дитини. Слід сформувати чітку та спільну послідовність дій, правил та тлумачень для дитини. Щоб ваші слова та слова вихователя були однаковими. Якщо дитина плаче та хоче до мами, звісно, вихователь намагатиметься заспокоїти дитину, розповісти коли саме ви прийдете. Але інформація має співпадати з тим, що скажете дитині ви. Діти детально все запам’ятовують, тому спільні дії та слова батьків й вихователя – неабияк сприятимуть кращій адаптації та зміцненню довіри до вихователя та до вас.
  4. Не обіцяйте дитині нічого зайвого, не будуйте повітряних замків. Будьте чесними по відношенню до дитини. “Я буду за дверима, тут, поки ти будеш бавитися з дітьми” (а насправді, ви кудись підете), “Вихователька не буде закривати дверей, не вимикатиме світло на денному сні” тощо. Якщо щось обіцяєте, озвучте це і вихователю, щоб обіцянка була дотримана, а довіра дитини не дала тріщину.
  5. Ваше хвилювання та стрес, дитина відчуває дуже тонко. Дайте відповідь на питання: “Чи я довіряю вихователю?”, навіть, якщо дитина плаче, дати можливість вихователю самостійно вирішити цю проблему, заспокоїти, втішити, знайти персональний та універсальний метод для того, щоб дитина заспокоїлася і без втручання мами. Адже, щоразу коли дитина в грі, згадуватиме, що ви десь поруч, зможе постійно використовувати цей момент і адаптація може затягнутися надовго, або й гірше – не закінчитися успіхом (але це звісно, в крайньому випадку).
  6. Якщо Вам важко, ви відчуваєте тривогу і постійне переживання – як там дитина в ігровій з дітьми? Ми рекомендуємо прогулятися територією садку, у Кіндервіль PRO вона велика, або поблизу садочку. У випадку, коли без мами ніяк – ми телефонуємо та просимо повернутися. Але, слід розуміти, в садочку, роблять все, щоб, насамперед, комфортно було дитині, далі батькам.
  7. Розрахуйте режим дня правильно – ранкові процедури, добирання до садочку – часозатратні та, іноді, викликають стрес. Зручно та комфортно одягайте дитину. Одягайте по погоді, щоб дитина могла долучатися до всіх прогулянок в садочку.
  1. Шукайте інформацію про адаптацію на різних інформаційних ресурсах, у блогах дитячих психологів та розпитуйте більше про досвід адаптації дітей в садку. Якщо дитина має певні особливості поведінки чи харчування, проконсультуйтеся з психологом закладу, яка надасть кваліфіковані та практичні рекомендації.
  2. Не завжди дитина не хоче йти в садочок, тому що, там погано. “Соломійка, ти не хочеш йти в садочок, правда? З бабусею краще вдома, правда? Цікавіше і веселіше!” – така ситуація – різні інтереси в сім’ї. Узгоджуйте план дій на сімейній нараді. Коли ви готові почати відвідування садочку, а бабуся каже “Дитина ще мала, навіщо її зараз водити в садочок?”, не сприятиме здоровій сімейній атмосфері. Навіть, якщо ви з чимось не погоджуєтеся, спробуйте знайти компроміс та застосувати вагомі аргументи щодо того, чому саме зараз потрібно почати відвідувати садочок і що це дасть для дитини. І не сперечайтеся про це, при дитині. Якщо вся сім’я сприяє позитивному налаштуванню до садочку, дитині легше та спокійніше брати приклад та розуміти, що всі хочуть, щоб вона ходила в садочок та ніхто не сумнівається, що їй там буде добре.
  3. Працюйте над собою. Найчастіше дитині важче адаптуватися до садочку, бо мамі важко “відпустити” її і самій прийняти момент переходу до нової життєвої ситуації. Ходіння по під вікнами кімнати садочку, щохвилинне заглядання в кімнату “як там моя дитина”, “чи їй холодно/жарко чи вона голодна”. Не забезпечить швидку та успішну адаптацію до садочку. В такому випадку, знову слід відповісти собі на питання: “Для чого нам садочок? Яка в цьому є потреба? Чи готова я до цього?”.

 Як допомогти з адпатацією дитині?

  1. Позитивне і ще раз позитивне налаштування. Заздалегідь почати розповідати про те, що таке садочок, що там роблять діти, прогулятися біля садочку, порозглядати як він виглядає, що намальовано на стінах, який ігровий майданчик, як гуляють діти. Про те, що можна там робити, які ігри бавитися, про те, що там багато нових іграшок, інших діток з якими можна подружитися.
  1. Спільна робота. Домовитися з вихователем про план дій, на випадок коли дитина плаче, а ви не можете прийти одразу. Наприклад: “Мама прийде коли ми пообідаємо”, або “коли ми повернемося з прогулянки”, – як ви вже розумієте, дотримати обіцянку – дуже важливо. Коли дитина залишається на повний день в садку, домовлятися та розробити певні, короткі ритуали прощання зранку та привітання ввечері з дитиною. Це її зацікавить. Розповісти про домовленість вихователю.
  2. Перші дні відвідування, ми не рекомендуємо одразу залишати на повний день дитину. Це великий стрес та страх. Ми починаємо по пів дня, при цьому, мама десь поруч, далі рухаємося та пробуємо поступово залишати дитину до підвечірку, до вечері, а далі, вже на повний день. Це вирішується індивідуально та обговорюються всі моменти такого періоду адаптації з батьками. В Кіндервілі застосовують індивідуальний підхід до кожної дитини.
  3. Не обіцяйте зайвого (поверніться до пункту 5, тез про те “Як слід готуватися мамі до початку адаптації дитини в садочку”).
  4. Закріплюйте позитивний досвід. Обговорюйте як минув день, що цікавого робили, яку творчість, чи було весело, що бачили на прогулянці, скільки разів з’їхав з гірки тощо. Якщо створили малюнок вдома, то запропонуйте дитині – “Давай, завтра покажемо твою картину виховательці і друзям у садочку. Я впевнена їм дуже сподобається.”
  5. Пояснити, що в садочку не так як вдома, по-іншому, є інші правила, яких потрібно дотримуватися. В садочку головна – вихователь, яка знає про всі правила та завжди допоможе коли буде потрібно.
  6. Якщо дитина зранку не хоче йти в садочок, це не завжди, тому що там їй погано, часом, це тому що – дитина просто не хоче розлучатися з мамою, настрій посумувати та щоб мама пожаліла, і як результат залишилася поруч з дитиною. В цьому випадку, допоможуть раніше згадані ритуали ранкового прощання та привітання ввечері, легка обіцянка щось зробити, або прохання на творчості намалювати щось неймовірне, щоб потім повісити на стіну чи подарувати бабусі (як варіанти).
  1. Якщо дитина ввечері капризує, коли ви приходите її забирати, часом, це через втому, або перебір емоцій, якими, за рішенням дитини,  слід негайно поділитися з мамою. Розпитуйте, забавляйте. Спостерігайте за темпом, в якому настрої дитина, допоможіть зібратися, якщо дитина втомлена насиченим днем, щоб зібратися самостійно.
  2. Привчайте до самообслуговування. В Кіндервілі та, зокрема, у всіх садочках, важливою метою є розвинути в дитини самостійність, елементи самособслуговування розвиваються щодня. При прийомах їжі, одяганні на прогулянку та навпаки, походу в туалет тощо. Звісно, допомога вихователя завжди у зоні доступу, але в першу чергу, допомагаємо дитині ставати самостійнішою.

А тепер, перейдемо до практики.

Під час адаптації до садочку може статись Ситуація 1.

Ваша дитина, з першого ж дня, відмовляється ходити в садок. Чи варто хвилюватися? Ні. Це норма. Варто замислитись про те, як їй допомогти впоратися із власними переживаннями, а вам з вашими переживаннями. Потрапляючи за межі зони комфорту, дитина (як і дорослі) намагається повернутись назад у комфортне середовище. Важливо, щоб дитина відчувала та бачила те, що відбувається – очікуваний і бажаний момент для батьків, як свято!

Тому, важливо:

  • Зібратись і впевнено вести дитину у садок. Бути впевненими в тому, що ви все робите правильно, в інтересах дитини. Ніяких мук сумління. Якщо ведемо в садок – то з впевненістю. Передайте дитині відчуття того, що ходити в садок – це весело! Не всім так пощастило!
  • Під час збирання і доїзду до садка, забезпечити позитивне налаштування, піднесений настрій, посмішку на обличчі, теми для обговорення з дитиною. Запропонуйте дитині самій обрати собі одяг, для дівчинки – вибрати зачіску чи атрибути до неї (резинки, заколки тощо). Дитині, може бути корисно, взяти із собою іграшку або предмет, який би її підтримував і відволікав від надмірних переживань.
  • Обговоріть з вихователем те, як ви пояснюєте дитині причину, чому вона ходить у садок. Дитина, обов’язково буде розпитувати про це у вихователя. І ваші з ним пояснення, мають бути однаковими. Через неспівпадіння в поясненнях, в дитини може підвищитись рівень тривожності і недовіра до оточуючих дорослих та садочка загалом.
  • Говоріть дитині правду, з поясненнями відповідно до її віку.
  • Придумайте веселий і цікавий ритуал ваших прощань і зустрічей після садочка. Але ритуал прощання має бути коротким, позитивним і енергійним.
  • Попіклуйтеся про завчасну підготовку дитини, а саме:
  • навчіть дитину необхідним навичкам самообслуговування;
  • завчасно познайомте дитину з майданчиком у садочку, вихователем, можливо дітками, які вже туди ходять;
  • забезпечте розпорядок дня, наближений до такого, який є в садочку;
  • сформуйте у дитини позитивне ставлення до садочку, зрозуміло поясніть, для чого туди ходять діти і що там роблять;
  • упевніться, що дитина вірить і знає, що ви її заберете із садочка ввечері. Якщо дитина сумнівається чи заберуть її батьки із садочку додому – варто попрацювати над довірою в сім’ї (небезпечно маніпулювати: будеш чемним – заберу, будеш нечемним – залишу тут. Це не вирішить питання і аж нічим не буде корисним дитині, шкідливим буде точно. Заберу завжди і при будь-яких обставинах, бо люблю тебе і коли ти кричиш, і коли я сердита…).

Ситуація 2.

Коли ваша дитина ходить в садочок вже тиждень чи два, із задоволенням, яке поступово зникає. В такій ситуації, важливо проаналізувати ставлення вихователя до дитини, стосунки з іншими дітьми і загальну атмосферу в групі та садочку, ставлення і розмови про садок в сім’ї. Якщо із цим все добре, це може означати, що ефект зацікавленості знижується, оскільки дитина за 1-2 тижні багато роздивилася, погралася, задовольнила свою допитливість в середовищі садочку і в неї з’явився час помітити, що поряд немає мами чи тата. В такій ситуації, адаптація дитини до садочка почнеться після 2-го тижня її перебування там. І тут, зверніть увагу, на пункти «Тому важливо», що зазначені в Ситуації 1 і на те, що:

  • варто проводити час з дитиною (в ідеалі ще до садочка) на дитячих майданчиках, пояснюючи «закони» спільного перебування з іншими дітьми;
  • на дитячих майданчиках, давати дитині можливість самій відстоювати свої бажання (втручатися при адекватній необхідності);
  • привчати дитину самостійно знаходити і вигадувати собі ігри, вміти певний час гратись самостійно.

Ситуація 3.

Коли діти спокійно йдуть від мами в садочок, проводять там день, далі 1,2,3 … тижні. Це досить рідкісна ситуація, але ми бажаємо, щоб саме так сталося і у вашій родині.

Пам’ятайте, важливим є не сам факт, що дитина ходить в садочок, а якість адаптації до садка, яка впливає на подальше життя дитини. Співпрацюйте в цьому питанні з працівниками і керівництвом садочку, повідомляйте про важливі моменти і особливості вашої дитини, про дієві речі та перемоги!

Разом, ми краще зможемо зробити такий важливий і доленосний крок для дитини – похід в садочок – гармонійним та позитивним.

Телефонуйте 097 986 3938 та розпочніть знайомство з садочком, який стане улюбленим осередком для вас та вашої дитини, просто зараз.

вул. Панаса Мирного, 37.

вул. Рубчака, 11.

‌Чому‌ ‌моя‌ ‌дитина‌ ‌“погано”‌ ‌їсть?‌ ‌Визначаємо, як це їсти «достатньо» для дитини. Харчування‌ ‌в‌ ‌приватному‌ ‌садку.‌

Одне ‌з‌ ‌основних‌ ‌питань,‌ ‌яке‌ ‌батьки‌ ‌хочуть‌ ‌з’ясувати ‌на‌ ‌презентаційній‌ ‌екскурсії‌ ‌-‌ ‌це‌ ‌питання‌ ‌харчування‌ ‌в‌ ‌садочку,‌ ‌меню‌ ‌на‌ ‌тиждень‌ ‌та‌ ‌чи‌ ‌враховуватимуться‌ ‌побажання‌ ‌щодо‌ ‌харчування‌ ‌дитини,‌ ‌яка‌ ‌має‌ ‌ту‌ ‌чи‌ ‌іншу‌ ‌непереносимість‌ ‌продуктів.‌

Збалансоване‌ ‌харчування‌ ‌в‌ ‌Кіндервіль‌ ‌PRO‌ ‌-‌ ‌це‌ ‌раціон,‌ ‌де‌ ‌поєднуються‌ ‌різні‌ ‌смаки‌ ‌та‌ ‌текстури‌ ‌їжі‌ ‌для‌ ‌дітей‌ ‌від‌ ‌1,5‌ ‌до‌ ‌7‌ ‌років‌ ‌з‌ ‌урахуванням‌ ‌вікових‌ ‌особливостей‌ ‌розвитку‌ ‌травної‌ ‌системи‌ ‌дитини‌ ‌та‌ ‌сезону.‌ ‌‌Збалансоване‌ ‌меню ‌-‌ ‌це‌ ‌поєднання‌ ‌різноманітних‌ ‌продуктів‌ ‌тваринного‌ ‌та‌ ‌рослинного‌ ‌походження.‌ ‌

П’ятиразовий‌ ‌прийом‌ ‌їжі‌ ‌Кіндервіль‌ ‌PRO‌ ‌-‌ ‌це‌ ‌сніданок,‌ ‌фруктова‌ ‌тарілка‌ ‌(сезонні‌ ‌фрукти),‌ ‌комплексний‌ ‌обід,‌ ‌підвечірок‌ ‌та‌ ‌вечеря.‌ ‌Меню‌ ‌дієтичне‌ ‌та‌ ‌змінюється‌ ‌щодватижні.‌ ‌

Оскільки,‌ ‌в‌ ‌садочок‌ ‌приймають‌ ‌дітей‌ ‌від‌ ‌1,5‌ ‌року,‌ ‌дехто‌ ‌з‌ ‌них,‌ ‌ще‌ ‌харчується‌ ‌грудним‌ ‌молоком.‌ ‌Для‌ ‌таких‌ ‌діток,‌ ‌передбачений‌ ‌неповний‌ ‌день‌ ‌перебування‌ ‌в‌ ‌садочку,‌ ‌тобто‌ ‌кілька‌ ‌годин‌ ‌на‌ ‌день,‌ ‌це‌ ‌сприятиме‌ ‌не‌ ‌лише‌ ‌м’якій‌ ‌адаптації‌ ‌до‌ ‌садочку,‌ ‌але‌ ‌й‌ ‌безстресового‌ ‌харчування.‌ ‌Тобто,‌ ‌раціон‌ ‌доповнюється‌ ‌садочковим‌ ‌меню,‌ ‌що‌ ‌відповідає‌ ‌віковим‌ ‌потребам,‌ ‌але‌ ‌при‌ ‌цьому,‌ ‌продовжується‌ ‌грудне‌ ‌вигодовування‌ ‌вдома.‌ ‌

Щодо‌ ‌дітей,‌ ‌які‌ ‌мають‌ ‌особливі‌ ‌побажання‌ ‌щодо‌ ‌харчування‌ ‌чи‌ ‌алергії‌ ‌на‌ ‌той‌ ‌чи‌ ‌інший‌ ‌продукт,‌ ‌непереносимість‌ ‌глютену‌ ‌чи‌ ‌лактози,‌ ‌в‌ ‌Кіндервіль‌ ‌PRO‌ ‌обов’язково‌ ‌враховують‌ ‌побажання‌ ‌батьків,‌ ‌та‌ ‌організовують‌ ‌заміну‌ ‌таким‌ ‌продуктам‌ ‌харчування‌ ‌для‌ ‌дитини.‌  ‌

Розглянемо‌ ‌кілька‌ ‌показників‌ ‌того,‌ ‌що‌ ‌дитина‌ ‌їсть‌ ‌достатньо.‌ ‌

Підсвідомо,‌ ‌дитина‌ ‌розпізнає‌ ‌сигнали‌ ‌ситості‌ ‌та‌ ‌голоду,‌ ‌тому‌ ‌знає‌ ‌скільки‌ ‌потрібно‌ ‌з’їсти,‌ ‌щоб‌ ‌отримати‌ ‌достатню‌ ‌кількість‌ ‌калорій‌ ‌та‌ ‌енергії‌ ‌для‌ ‌життєдіяльності.‌ ‌Кожна‌ ‌людина‌ ‌унікальна‌ ‌і‌ ‌має‌ ‌свої‌ ‌фізіологічні‌ ‌особливості.‌ ‌Наприклад,‌ ‌повільний‌ ‌метаболізм‌ ‌або‌ ‌інші‌ ‌моменти‌ ‌здоровя,‌ ‌які‌ ‌також,‌ ‌визначають‌ ‌її‌ ‌власну‌ ‌норму‌ ‌споживання‌ ‌їжі.‌ ‌

Важливий‌ ‌показником‌ ‌є‌ ‌і‌ ‌‌щоденний‌ ‌похід‌ ‌у‌ ‌туалет‌.‌ ‌За‌ ‌віковими‌ ‌та‌ ‌фізіологічними‌ ‌особливостями,‌ ‌кожен‌ ‌вік‌ ‌має‌ ‌певне‌ ‌середнє‌ ‌значення‌ ‌і‌ ‌частоту‌ ‌цього‌ ‌процесу.‌ ‌

Те,‌ ‌що‌ ‌найбільше‌ ‌помітно,‌ ‌це‌ ‌‌енергійність‌ ‌та‌ ‌активність‌ ‌дитини‌,‌ ‌яка‌ ‌харчується‌ ‌в‌ ‌нормі.‌ ‌Адже,‌ ‌їжа‌ ‌-‌ ‌це‌ ‌енергія,‌ ‌яку‌ ‌ми‌ ‌отримуємо‌ ‌і‌ ‌яку‌ ‌маємо‌ ‌реалізувати‌ ‌впродовж‌ ‌дня.‌ ‌Тут,‌ ‌спостерігається‌ ‌пряма‌ ‌залежність‌ ‌активності‌ ‌та‌ ‌споживання‌ ‌їжі.‌ ‌Дитина‌ ‌весела,‌ ‌бавиться‌ ‌та‌ ‌проявляє‌ ‌фізичну‌ ‌активність.‌ ‌Це‌ ‌відсутність‌ ‌млявості,‌ ‌дитину‌ ‌не‌ ‌турбують‌ ‌проблеми‌ ‌здоров’я, присутнє хороше самопочуття.

Карантин,‌ ‌теж‌ ‌вніс‌ ‌свої‌ ‌поправки‌ ‌у‌ ‌цей‌ ‌процес.‌ ‌Не‌ ‌було‌ ‌можливості‌ ‌вивільнити‌ ‌свою‌ ‌енергію,‌ ‌хіба‌ ‌що‌ ‌вдома,‌ ‌змінився‌ ‌режим‌ ‌дня‌ ‌та‌ ‌прояви‌ ‌активності‌ ‌дитини.‌ ‌

Важливий‌ ‌режим‌ ‌пиття.‌ ‌

У‌ ‌садочку‌ ‌-‌ ‌вода‌ ‌завжди‌ ‌у‌ ‌доступі‌ ‌для‌ ‌вихованців,‌ ‌в‌ ‌будь-який‌ ‌момент,‌ ‌дитина‌ ‌може‌ ‌підійти‌ ‌до‌ ‌кулера‌ ‌(дитячого)‌ ‌та‌ ‌випити‌ ‌воду.‌ ‌Також,‌ ‌слід‌ ‌пам’ятати,‌ ‌що‌ ‌рідину ‌ми‌ ‌отримуємо‌ ‌і‌ ‌з‌ ‌продуктами‌ ‌харчування‌ ‌(фрукти,‌ ‌супи‌ ‌тощо). 

Якщо‌ ‌дитина‌ ‌не‌ ‌їсть‌ ‌те,‌ ‌що‌ ‌приготовано,‌ ‌можна‌ ‌передбачити‌ ‌різні‌ ‌фактори,‌ ‌погано‌ ‌себе‌ ‌почуває,‌ ‌тобто‌ ‌питання‌ ‌здоров’я,‌ ‌або‌ ‌дитині‌ ‌може‌ ‌бути‌ ‌просто‌ ‌не‌ ‌смачно‌ ‌(спробуйте‌ ‌і‌ ‌самі,‌ ‌можливо‌ ‌пересолена‌ ‌їжа‌ ‌чи‌ ‌смакові‌ ‌властивості‌ ‌їжі‌ ‌змінилися),‌ ‌або‌ ‌вигляд‌ ‌страви‌ ‌не‌ ‌приваблює,‌ ‌тому‌ ‌дитина‌ ‌відмовляється‌ ‌від‌ ‌їжі.‌ ‌Одне‌ ‌й‌ ‌теж,‌ ‌їсти‌ ‌кілька‌ ‌днів‌ ‌поспіль,‌ ‌не‌ ‌хочеться‌ ‌дорослим,‌ ‌а‌ ‌діткам,‌ ‌тим‌ ‌більше.‌ ‌Перед‌ ‌основним‌ ‌прийомом‌ ‌їжі,‌ ‌дитина‌ ‌“напхалася”‌ ‌чогось‌ ‌іншого‌ ‌(булочки,‌ ‌цукерки‌ ‌тощо).‌ ‌

Якщо‌ ‌дитина‌ ‌поїла‌ ‌і‌ ‌‌просить‌ ‌добавки‌,‌ ‌звісно‌ ‌ми‌ ‌тішимося.‌ ‌Головне‌ ‌не‌ ‌переборщити.‌ ‌Не‌ ‌змушувати‌ ‌доїдати,‌ ‌коли‌ ‌дитина‌ ‌вже‌ ‌не‌ ‌хоче‌ ‌аби‌ ‌доїсти‌ ‌все,‌ ‌що‌ ‌в‌ ‌тарілці.‌ ‌Кількість‌ ‌отриманої‌ ‌енергії‌ ‌від‌ ‌споживання,‌ ‌повинна‌ ‌дорівнювати‌ ‌фізичній‌ ‌активності.‌ ‌

Цікавим‌ ‌моментом‌ ‌є‌ ‌і‌ ‌культура‌ ‌харчування.‌ ‌Якщо‌ ‌мама‌ ‌вирішила‌ ‌приготувати‌ ‌страву,‌ ‌яку‌ ‌ще‌ ‌ніколи‌ ‌не‌ ‌готувала‌ ‌з‌ ‌продуктами,‌ ‌які‌ ‌раніше‌ ‌дитина‌ ‌не‌ ‌пробувала,‌ ‌звісно,‌ ‌дитина,‌ ‌невідоме,‌ ‌буде‌ ‌їсти‌ ‌з‌ ‌пересторогою,‌ ‌можна‌ ‌більше‌ ‌розповісти‌ ‌про‌ ‌цей‌ ‌продукт,‌ ‌вводити‌ ‌його‌ ‌в‌ ‌раціон‌ ‌поступово.‌ ‌Тобто,‌ ‌пробувати‌ ‌нове‌ ‌по‌ ‌трошки.‌ ‌

Режим‌ ‌дня.‌ ‌

Правило,‌ ‌солодке‌ ‌після‌ ‌основного‌ ‌прийому‌ ‌їжі,‌ ‌ще‌ ‌ніхто‌ ‌не‌ ‌відміняв.‌ ‌Але‌ ‌це‌ ‌правило‌ ‌стосується‌ ‌і‌ ‌дорослих.‌ ‌Дитина‌ ‌наслідує‌ ‌ваш‌ ‌приклад,‌ ‌якщо‌ ‌ви‌ ‌не‌ ‌дотримуєтеся‌ ‌цього‌ ‌правила‌ ‌і‌ ‌дозволяєте‌ ‌собі‌ ‌солодощі‌ ‌чи‌ ‌інші‌ ‌додаткові‌ ‌продукти‌ ‌перед‌ ‌обідом,‌ ‌а‌ ‌дитині‌ ‌не‌ ‌дозволяєте,‌ ‌правило‌ ‌вважається‌ ‌порушеним‌ ‌і‌ ‌не‌ ‌дієвим.‌ ‌Якщо‌ ‌намагаєтеся‌ ‌привчити‌ ‌дитину‌ ‌до‌ ‌здорового‌ ‌харчування,‌ ‌важливо‌ ‌і‌ ‌самим‌ ‌розуміти,‌ ‌що‌ ‌це‌ ‌таке‌ ‌та‌ ‌дотримуватися‌ ‌правил.‌ ‌Якщо‌ ‌в‌ ‌сім’ї‌ ‌прийнято,‌ ‌ввечері,‌ ‌лузкати‌ ‌насіння,‌ ‌їсти‌ ‌чіпси‌ ‌і‌ ‌запивати‌ ‌кока-колою‌ ‌-‌ ‌прикладом‌ ‌для‌ ‌дитини‌ ‌у‌ ‌питаннях‌ ‌здорового‌ ‌харчування,‌ ‌яка‌ ‌наслідує‌ ‌батьків,‌ ‌ви‌ ‌не‌ ‌станете.‌ Дитина наслідує те, що бачить, а не те, про що їй говорять робити.

Емоції‌ ‌та‌ ‌їжа.‌ ‌

Сімейний‌ ‌сніданок,‌ ‌обід‌ ‌чи‌ ‌вечеря,‌ ‌коли‌ ‌всі‌ ‌в‌ ‌зборі‌ ‌та‌ ‌створюють‌ ‌особливу‌ ‌атмосферу‌ ‌-‌ ‌чудовий‌ ‌стимул‌ ‌та‌ ‌приклад‌ ‌для‌ ‌дитини,‌ ‌яка‌ ‌погано‌ ‌їсть.‌ ‌Згадайте,‌ ‌часом,‌ ‌коли‌ ‌сам‌ ‌обідаєш‌ ‌“поглинаєш”‌ ‌їжу‌ ‌аби‌ ‌насититися,‌ ‌або‌ ‌й‌ ‌зовсім‌ ‌не‌ ‌хочеться.‌ ‌В‌ ‌компанії,‌ ‌все‌ ‌навпаки,‌ ‌адже‌ ‌є‌ ‌певний‌ ‌ритуал.‌ ‌Привчайте‌ ‌дитину‌ ‌і‌ ‌до‌ ‌самостійності‌ ‌та‌ ‌формуйте‌ ‌сімейні‌ ‌ритуали‌ ‌пов’язані‌ ‌з‌ ‌харчуванням.‌ ‌Дозволяйте‌ ‌дитині‌ ‌самостійно‌ ‌розставити‌ ‌прибори,‌ ‌серветки,‌ ‌тарілки‌ ‌для‌ ‌прийому‌ ‌їжі.‌ ‌Якщо‌ ‌дитина‌ ‌хоче‌ ‌долучитися‌ ‌до‌ ‌процесу‌ ‌приготування,‌ ‌це‌ ‌теж‌ ‌чудовий‌ ‌стимул,‌ ‌адже‌ ‌самостійно‌ ‌приготована‌ ‌страва,‌ ‌це‌ ‌те,‌ ‌що‌ ‌обов’язково‌ ‌хочеться‌ ‌самому‌ ‌скуштувати.‌ ‌Готуйте‌ ‌разом‌ ‌і‌ ‌апетит‌ ‌з’явився‌ ‌в‌ ‌процесі.‌ ‌Важливим‌ ‌ритуалом‌ ‌перед‌ ‌приготуванням‌ ‌та‌ ‌споживанням‌ ‌їжі‌ ‌є‌ ‌миття‌ ‌рук.‌ ‌Не‌ ‌забувайте‌ ‌і‌ ‌про‌ ‌це.‌ ‌

За‌ ‌твердженням‌ ‌психологів,‌ ‌сімейна‌ ‌трапеза‌ ‌-‌ ‌найкращий‌ ‌стимул‌ ‌для‌ ‌того,‌ ‌щоб‌ ‌добре‌ ‌поїсти,‌ ‌поступово‌ ‌вводити‌ ‌в‌ ‌раціон‌ ‌нові‌ ‌продукти.‌ ‌Якщо‌ ‌дитина‌ ‌категорично‌ ‌відмовляється‌ ‌від‌ ‌овочів,‌ ‌на‌ ‌сімейній‌ ‌трапезі,‌ ‌не‌ ‌оминіть‌ ‌поставити‌ ‌тарілку‌ ‌з‌ ‌гарно‌ ‌нарізаними‌ ‌овочами,‌ ‌навіть‌ ‌якщо‌ ‌дитина‌ ‌не‌ ‌буде‌ ‌їх‌ ‌їсти,‌ ‌дорослі‌ ‌точно‌ ‌не‌ ‌оминуть‌ ‌скуштувати‌ ‌той‌ ‌чи‌ ‌інший‌ ‌овоч,‌ ‌а‌ ‌з‌ ‌часом,‌ ‌ви‌ ‌самі‌ ‌здивуєтеся‌ ‌як‌ ‌дитина‌ ‌й‌ ‌сама‌ ‌почне‌ ‌їх‌ ‌їсти,‌ ‌разом‌ ‌з‌ ‌вами.‌ Добре вимите та гарно викладене, буде з’їдене швидше ніж те, що треба ще обробити для споживання (помити, почистити тощо).

Коли‌ ‌вдома‌ ‌дитина‌ ‌мало‌ ‌їсть,‌ ‌або‌ ‌відмовляється‌ ‌їсти‌ ‌ті‌ ‌чи‌ ‌інші‌ ‌продукти,‌ ‌аргументуючи‌ ‌це‌ ‌тим,‌ ‌що‌ ‌їй‌ ‌не‌ ‌смакує‌ ‌або‌ ‌не‌ ‌подобається,‌ ‌поспостерігайте‌ ‌як‌ ‌дитина‌ ‌харчується,‌ ‌наприклад,‌ ‌в‌ ‌гостях.‌ ‌Можливо,‌ ‌в‌ ‌компанії‌ ‌друзів‌ ‌з‌ ‌якими‌ ‌граєшся‌ ‌та‌ ‌в‌ ‌грі‌ ‌витрачаєш‌ ‌багато‌ ‌енергії,‌ ‌дитина‌ ‌завзятіше‌ ‌буде‌ ‌їсти,‌ ‌і‌ ‌часом‌ ‌навіть,‌ ‌те‌ ‌від‌ ‌чого‌ ‌вдома‌ ‌категорично‌ ‌відмовлялася.‌ ‌Іноді,‌ ‌на‌ ‌дні‌ ‌народженні‌ ‌або‌ ‌на‌ ‌іншому‌ ‌святі,‌ ‌правило‌ ‌-‌ ‌солодке,‌ ‌після‌ ‌основного‌ ‌прийому‌ ‌їжі‌ ‌-‌ ‌не‌ ‌діє.‌ ‌Або‌ ‌пропонують‌ ‌продукти,‌ ‌які‌ ‌дитині‌ ‌не‌ ‌можна‌ ‌за‌ ‌станом‌ ‌здоров’я.‌ ‌Тут,‌ ‌можна‌ ‌придумати‌ ‌безліч‌ ‌варіантів‌ ‌замінників,‌ ‌не‌ ‌менш‌ ‌смачних,‌ ‌але‌ ‌більш‌ ‌корисних‌ ‌для‌ ‌дитини.‌ ‌

В‌ ‌Кіндервіль‌ ‌PRO‌ ‌-‌ ‌разом‌ ‌з‌ ‌батьками,‌ ‌завжди,‌ ‌придумають‌ ‌альтернативу‌ ‌тому‌ ‌чи‌ ‌іншому‌ ‌продукту,‌ ‌який‌ ‌вихованцю‌ ‌не‌ ‌можна‌ ‌їсти.‌ ‌Щоб‌ ‌збагатити‌ ‌раціон‌ ‌поживними‌ ‌продуктами‌ ‌та‌ ‌підтримувати‌ ‌хороше‌ ‌самопочуття.‌ ‌

Важливо!‌ ‌

Часто,‌ ‌коли‌ ‌дитина‌ ‌плаче,‌ ‌щоб‌ ‌її‌ ‌заспокоїти‌ ‌дають‌ ‌щось‌ ‌солодке‌ ‌(цукерку,‌ ‌тістечко‌ ‌тощо).‌ ‌Таке‌ ‌заспокійливе,‌ ‌в‌ ‌майбутньому‌ ‌може‌ ‌призвести‌ ‌до‌ ‌певної‌ ‌психологічної‌ ‌залежності‌ ‌від‌ ‌їжі.‌ ‌Коли‌ ‌людина‌ ‌відчуватиме‌ ‌стрес,‌ ‌переживання,‌ ‌вона‌ ‌просто‌ ‌їх‌ ‌заїдатиме,‌ ‌адже‌ ‌це‌ ‌простий‌ ‌та‌ ‌дієвий‌ ‌метод,‌ ‌щоб‌ ‌заспокоїтися.‌ Дозвольте‌ ‌поплакати‌ ‌маляті,‌ ‌розпитайте‌ ‌що‌ ‌трапилося,‌ ‌обговоріть‌ ‌ситуацію,‌ ‌переключіть‌ ‌на‌ ‌інший‌ ‌вид‌ ‌діяльності,‌ ‌розкажіть‌ ‌історію‌ ‌чи‌ ‌просто‌ ‌пограйтеся‌ ‌іграшками‌ ‌разом.‌ ‌Це‌ ‌безпечніше.‌ ‌Це‌ ‌не‌ ‌несе‌ ‌в‌ ‌собі‌ ‌загрозу,‌ ‌порушення‌ ‌харчової‌ ‌поведінки,‌ ‌в‌ ‌майбутньому.‌ ‌Теж‌ ‌стосується‌ ‌і‌ ‌коли‌ ‌ви‌ ‌змушуєте‌ ‌доїсти‌ ‌все,‌ ‌що‌ ‌в‌ ‌тарілці,‌ ‌а‌ ‌дитина‌ ‌вже‌ ‌не‌ ‌хоче.‌ ‌Психологічно,‌ ‌це‌ ‌може‌ ‌мати‌ ‌певні‌ ‌негативні‌ ‌наслідки‌ ‌в‌ ‌майбутньому.‌ ‌Такі‌ ‌як‌ ‌от,‌ ‌наприклад,‌ ‌сказати‌ ‌“ні”‌ ‌в‌ ‌тій‌ ‌чи‌ ‌інші‌ ‌ситуації.‌ ‌Давайте‌ ‌можливість‌ ‌дитині‌ ‌з’їсти‌ ‌стільки‌ ‌скільки‌ ‌вона‌ ‌хоче,‌ ‌щоб‌ ‌почуватися‌ ‌добре.‌ ‌ ‌

По‌ ‌мінімуму‌ ‌використовуйте‌ ‌стимулятори‌ ‌(мультики,‌ ‌гаджети)‌ ‌за‌ ‌столом.‌ ‌З‌ ‌часом,‌ ‌без‌ ‌них,‌ ‌дитина‌ ‌просто‌ ‌відмовлятиметься‌ ‌їсти.‌ ‌Сімейна‌ ‌вечеря,‌ ‌де‌ ‌всі‌ ‌розповідають‌ ‌як‌ ‌минув‌ ‌день,‌ ‌обговорюють‌ ‌події,‌ ‌разом‌ ‌куштують‌ ‌страви‌ ‌-‌ ‌найкращий‌ ‌та‌ ‌безпечний‌ ‌стимулятор.‌ ‌ ‌

Будьте‌ ‌готові,‌ ‌що‌ ‌смаки‌ ‌дітей‌ ‌часто‌ ‌змінюються.‌ ‌То‌ ‌любить‌ ‌овочі,‌ ‌то‌ ‌не‌ ‌любить,‌ ‌то‌ ‌знову‌ ‌просить‌ ‌дати‌ ‌їй‌ ‌помідор‌ ‌чи‌ ‌огірок.‌ ‌Не‌ ‌лякайтеся,‌ ‌це‌ ‌абсолютно‌ ‌нормально.‌ ‌

Ви‌ ‌можете‌ ‌сформувати‌ ‌певні‌ ‌непорушні‌ ‌правила,‌ ‌які‌ ‌дотримуватиметься‌ ‌вся‌ ‌сім’я,‌ ‌наприклад:‌ ‌

  1. ‌Помити‌ ‌руки‌ ‌перед‌ ‌їжею.‌ ‌
  2. Дотримуватися‌ ‌естетики‌ ‌у‌ ‌стравах.‌ ‌
  3. Підготувати‌ ‌стіл‌ ‌до‌ ‌трапези‌ ‌(відповідальні‌ ‌-‌ ‌Софійка‌ ‌й‌ ‌тато,‌ ‌до‌ ‌прикладу).‌ ‌
  4. Солодке,‌ ‌тільки‌ ‌після‌ ‌основної‌ ‌їжі.‌ 

Тощо.‌

Звісно,‌ ‌рекомендацій‌ ‌педіатрів‌ ‌не‌ ‌слід‌ ‌ігнорувати.‌ ‌Згідно‌ ‌вікових‌ ‌характеристик,‌ ‌дитина‌ ‌має‌ ‌певним‌ ‌чином‌ ‌фізіологічно‌ ‌розвиватися.‌ ‌Вага,‌ ‌зріст,‌ ‌активність,‌ ‌наявність‌ ‌чи‌ ‌відсутність‌ ‌апетиту‌ ‌-‌ ‌про‌ ‌ці‌ ‌показники‌ ‌слідкують‌ ‌і‌ ‌батьки,‌ ‌і‌ ‌лікарі.‌ ‌Якщо‌ ‌ви‌ ‌помітили,‌ ‌що‌ ‌в‌ ‌дитини‌ ‌відсутній‌ ‌апетит,‌ ‌вона‌ ‌дуже‌ ‌погано‌ ‌їсть,‌ ‌погіршилася‌ ‌якість‌ ‌нігтів,‌ ‌лущиться‌ ‌шкіра,‌ ‌з’явилися‌ ‌певні‌ ‌алергічні‌ ‌реакції‌ ‌на‌ ‌шкірі‌ ‌тощо‌ ‌-‌ ‌слід‌ ‌визначити,‌ ‌які‌ ‌продукти‌ ‌харчування‌ ‌або‌ ‌їх‌ ‌відсутність‌ ‌на‌ ‌це‌ ‌вплинули.‌ ‌Звертайтеся‌ ‌до‌ ‌педіатра‌ ‌за‌ ‌консультацією.‌ ‌

У‌ ‌Кіндервіль‌ ‌PRO‌ ‌-‌ ‌харчування,‌ ‌як‌ ‌вже‌ ‌було‌ ‌згадано‌ ‌-‌ ‌це‌ ‌не‌ ‌лише‌ ‌смачно‌ ‌та‌ ‌естетично‌ ‌оформлені‌ ‌продукти.‌ ‌Це‌ ‌те,‌ ‌що‌ ‌принесе‌ ‌користь‌ ‌підростаючому‌ ‌організму.‌ ‌Це‌ ‌вибудуваний‌ ‌режим‌ ‌харчування‌ ‌та‌ ‌збалансоване‌ ‌сезонне‌ ‌меню,‌ ‌що‌ ‌змінюється‌ ‌щодватижні.‌ ‌

Ще‌ ‌кілька‌ ‌деталей‌ ‌щодо‌ ‌харчування‌ ‌в‌ ‌нашому‌ ‌садочку.‌ ‌

Ми‌ ‌випікаємо‌ ‌хліб‌ ‌власного‌ ‌виробництва‌ ‌цільнозерновий,‌ ‌бездріжджовий‌ ‌продукт.‌ ‌Не‌ ‌зловживаємо‌ ‌цукром.‌ ‌Але‌ ‌звісно,‌ ‌не‌ ‌оминаємо‌ ‌пригостити‌ ‌солодким‌ ‌дітей.‌ ‌Домашня‌ ‌пастила,‌ ‌сезонні‌ ‌фрукти,‌ ‌ягоди,‌ ‌джем‌ ‌чи‌ ‌варення‌ ‌до‌ ‌каші‌ ‌час‌ ‌від‌ ‌часу‌ ‌в‌ ‌раціоні‌ ‌наших‌ ‌кіндерят.‌ ‌

Макарони‌ ‌-‌ ‌продукт,‌ ‌який‌ ‌просто‌ ‌обожнюють‌ ‌всі‌ ‌діти.‌ ‌Різна‌ ‌форма‌ ‌та‌ ‌навіть‌ ‌колір‌ ‌-‌ ‌смакота.‌ ‌Але‌ ‌не‌ ‌на‌ ‌кожен‌ ‌день.‌ ‌Обов’язково‌ ‌в‌ ‌раціоні‌ ‌бобові.‌ ‌

В‌ ‌садочку,‌ ‌щовесни‌, щоліта та щоосені, ‌діти‌ ‌залучаються‌ ‌до‌ ‌роботи‌ ‌на‌ ‌невеликій‌ ‌ділянці‌ ‌землі,‌ ‌саджаємо‌ ‌овочі,‌ ‌доглядаємо‌ ‌ягоди,‌ ‌зелень‌ ‌тощо.‌ ‌Догляд‌ ‌та‌ ‌любов‌ ‌наших‌ ‌кіндерят‌ ‌й‌ ‌завгоспа‌ ‌роблять‌ ‌дива‌ ‌та‌ ‌дарують‌ ‌гарні‌ ‌урожаї,‌ ‌від‌ ‌який‌ ‌за‌ ‌столом‌ ‌неможливо‌ ‌відірватися.‌ ‌

Питний‌ ‌режим‌ ‌-‌ ‌без‌ ‌нього‌ ‌ніяк.‌ ‌Дотримуються‌ ‌і‌ ‌дорослі,‌ ‌і‌ ‌діти.‌ ‌В‌ ‌кожній‌ ‌кімнаті,‌ ‌кулер‌ ‌або‌ ‌графин‌ ‌з‌ ‌водою.‌ ‌Доступ‌ ‌до‌ ‌води‌ ‌-‌ ‌постійний.‌ ‌

Кулінарні‌ ‌майстер-класи,‌ ‌щомісяця‌ ‌-‌ ‌цікавинка,‌ ‌яка‌ ‌приносить‌ ‌нові‌ ‌знання,‌ ‌навики‌ ‌та‌ ‌однозначно‌ ‌покращує‌ ‌апетит‌ ‌малят.‌ ‌Знаєте,‌ ‌як‌ ‌смакує‌ ‌приготована‌ ‌власними‌ ‌руками‌ ‌страва?!‌ ‌Заохочуємо‌ ‌пробувати‌ ‌те,‌ ‌що‌ ‌сам‌ ‌приготував.‌ ‌

В‌ ‌кожно‌ ‌своя‌ ‌норма‌ ‌споживання‌ ‌продуктів‌ ‌і‌ ‌кожен‌ ‌по-своєму‌ ‌відчуває‌ ‌ситість,‌ ‌головне‌ ‌спостереження‌ ‌за‌ ‌поведінкою‌ ‌дитини‌ ‌та‌ ‌дотримання‌ ‌рекомендацій‌ ‌вашого‌ ‌педіатра,‌ ‌який ‌слідкує‌ ‌за‌ ‌основними‌ ‌віковими‌ ‌показниками‌ ‌розвитку‌ ‌дитини.‌ ‌

Хочете‌ ‌дізнатися‌ ‌більше‌ ‌не‌ ‌лише‌ ‌про‌ ‌харчування‌ ‌у‌ ‌Кіндервіль‌ ‌PRO,‌ ‌але‌ ‌й‌ ‌про‌ ‌інше?‌ ‌

Дізнавайтеся‌ ‌за‌ ‌номером‌ ‌097‌ ‌986‌ ‌3938‌ ‌

Вул.‌ ‌Панаса‌ ‌Мирного,‌ ‌37.‌ ‌

Як не прищепити дитині зайві страхи?

Всі ми чогось боїмося. Страх, по суті, почуття, що керує нашими вчинками зберігаючи нам життя (наприклад, дотримання правил безпеки).

Тривога і страх мають єдину природу – супроводжують нас перед тим, як щось має трапитись.

Тривога може бути негативною та позитивною (наприклад, перед важливою подією, яка носить позитивний характер – весілля).

Страх – переважно негативне почуття, виникає, якщо щось загрожує нашому життю. Він притаманний кожній людині і супроводжує її все життя.

З 3-х років, в дитини активно розвивається уява. Підсилюються страхи у цьому віці і поганими снами – це нормально, це є результатом набутого досвіду та активного розвитку головного мозку (зони, що відповідає за уяву). Мозок, продукує образи про які ми почули чи які побачили і вони нас налякали. Більше про особливості 3-річного віку в нашій попередній статті. 

Види страху, умовно, можна поділити на 2 види:
1.Вікові (притаманні певному віку, виникають поступово з дорослішанням). Наприклад, дитячі страхи і страхи дорослої людини – істотно різні, дитина переростає свої страхи, вчиться їх долати, але звісно, буває й навпаки.
2. Невротичні – переростають з вікових, загострюються і можуть перетворитися у фобії (нав’язливий страх), які потрібно лікувати вже з допомогою спеціалістів.

Причини виникнення страхів у дитини:

  1. Перші страхи пов’язані з потребами дитини в безпеці – страх залишитися/бути відокремленим від мами чи страх незнайомих людей, незнайомих предметів чи шуму. Але саме відчуття небезпеки ще не розвинене.
  1. У віці 3-6 років, переважає страх чудовиськ, розбійників, темряви, висоти, самотності, смерті (якщо стались травматичні події в житті дитини) або втрати когось з рідних. Це нормальні відчуття – це збереження життєдіяльності. Тривогу, найчастіше спричинюють побоювання, що батьки покинуть, що перестануть любити, фізичні покарання (у випадку, якщо дитина переживає це вдома. Якщо дитину вдома не б’ють, для неї це нормально, відповідно вона не боїться, що її можуть бити. А коли, періодично б’ють, то може боятися, знаючи, що таке можливе і допустиме в її житті), поява ще однієї дитини в сім’ї. Але в цьому віці, страх виконує й позитивну функцію, оскільки, формує певний рівень розуміння безпеки, стимулює до пізнання світу і адаптацію. 
  2. У молодшому шкільному віці, переважають страхи пов’язані зі школою, не відповідати очікуванням дорослих, страх самовираження (бояться висловлюватися, показувати, що гарно співають чи малюють, тощо), страх перевірки знань тощо.
  3. Страхітливі історії, які розказують батьки, рідні. “Страшать”. Тут, може виникнути страх перед темрявою, як обмеження поля зору, а отже, обмеження контролю, передбачуваності подій, ситуації, дії, нападу. Як наслідок, виникають і страшні сновидіння.
  4. Попередній досвід (спогади чи відчуття), насильство, травматична ситуація в сім’ї – такі страхи міцніші і їх важче побороти.
  5. Інтернет та відеоконтент, який переглядає дитина (тут слід бути уважним, навіть до кожного мультика, який дивиться дитина). Можуть виникнути страхи перед реальним чи казковими тваринами.
  6. Наявність тих чи інших страхів у дорослих, які вони проектують на дитину. Наприклад, мама чогось сильно злякалася, дитина це побачила і теж цього боїться (наприклад, у громадському туалеті заклинив замок кабінки і мама запанікувала, не змогла одразу відчинити двері, емоції взяли гору – дитина відчувши цей страх, боїться зачинених дверей, не дозволяє зачиняти двері й іншим).
  7. Надмірна опіка з боку дорослих – “Не йди туди, там впадеш”, “Туди не можна, там тебе вкрадуть”, тощо. Якщо туди йти не можна, то адекватно роз’ясніть чому саме, не лякайте!
  1. Наявний надмірний контроль за діями дитини породжує страх зміни власного “Я” (бути не собою, не таким як треба, як чекають батьки).
  2. Страх бути покараним або невиконання обіцянки дорослим – “Чекай, зараз прийдем додому і тоді я тобі допоможу/полагоджу/приготую тощо” – не дотримали свого слова, а спогад в дитини залишився + виник страх.
  3. Зараження страхами інших дітей.

Наслідки:

  1. Занижена самооцінка, невпевненість, боязкість.
  2. Невміння шукати шляхи подолання тієї чи іншої проблеми, проблеми в адаптації, навчанні, комунікації.
  3. Проблеми зі здоров’ям (психосоматика), нервова напруга, надмірна тривожність.

Перейдемо до головного, як не прищепити зайві страхи дитині?

Насамперед, щоб не прищепити – краще не лякати і не залякувати: “Перестань плакати, бо тебе зараз заберуть!” 

Цікаво є те, що фізіологічно, страх живе у животі (біль, нудота тощо), навіть дорослі, в стані тривоги чи страху, жаліються на біль чи дискомфорт,  саме в цій частині тіла.

Коли ви збираєтеся з дитиною по справах, в школу чи садочок, а дитина категорично відмовляється: “Я туди не піду, мене болить животик!”. 

Що робити?

В дитини може бути страх чогось, але вона боїться розповісти або запитати про нього. Зовні це помітно. Можна використати метод рольової гри – школа, лікарня, дитсадок, програвати з дитиною різні ситуації та дізнатися про страх більше: “Чому ведмедик не хоче йти в садочок? Йому там страшно? А чому?” тощо. Тобто, спроектувати ситуацію, яка лякає дитину, щоб зрозуміти глибше в чому полягає її страх.

Переглядаючи мультфільм, де присутні монстри, дитина висловилася про те, що їй страшно, тоді слід провести розмову. Пояснити, що так, ці монстрики у мультику, але в житті їх не існує, там їх намалював художник і наділив їх тими чи іншими якостями, але насправді, те що робив монстрик у кіно, в житті такого не буває. Після детального аналізу з дитиною, можна пограти у словесну гру. Наприклад: “Бабай існує? Ми можемо побачити його насправді, а не в мультику?”, або “Чи варто його боятися?” – так-ні.

Закріпити результат, можна ілюстраціями. Запропонуйте дитині намалювати свого монстрика, дати йому ім’я, присвоїти риси, зробити добрим (намалювати оченята, вушка, носик), зробити захисником принцеси, умовно “подружитися” з ним.

З власного досвіду. 

Святкування Хелловіну не новина для нашої країни, батьки шукають цікаві анімаційні, тематичні розваги для дитини, або вирушають з сім’єю на корпоратив в честь цього дійства. Але, якщо дитина не знає про персонажів, в образи, яких можуть бути одягнені інші діти і дорослі, але яких може зустріти на святі, слід більше про них розказати, про їхній вигляд, можна наділити їх позитивними рисами тощо. Дитина може злякатися певного образу, бо просто не була готова його побачити. Нових героїв слід вводити поступово, надати більше інформації про них дітям аби не провокувати виникнення нових страхів.

Чи помічаєте ви, як часом, дитина ставить одне й те саме питання кілька разів? Це страшенно вас дратує і ви піддаєтесь емоціям. 

Чому дитина так себе поводить? 

Якщо дитина, одне й те саме питання, ставить багато разів, це не тому що, вона “якась не така” чи хоче рознервувати маму, а тому що, відповідь на це питання, для неї настільки важливе, що вона хоче його почути багато разів.

Тому, коли дитина питає: “Чи прийдеш ти за мною в садочок сьогодні?” вдесяте, не нехтуйте відповіддю.

“Ми вже про це говорили 100 разів!” – не заспокоїть дитину.

Скажіть: “Так, звісно прийду і так буде завжди!”, навіть якщо вам треба це сказати багато разів, вам не комфортно від цього, але це заспокоїть дитину, для неї це важливо, так, вона почуватиме себе впевнено. Для дитини, яка має страх чи тривожність – важливо відповідати на питання, щоб їй було спокійно та зрозуміло що відбуватиметься далі.

  • “Мамо, куди ми йдемо?”.
  • “Ми підемо на прогулянку в парк, потім підемо туди чи туди” і т.д

Вводити ритуали (поцілунок, обійми коли відводите в садок і забираєте, тощо), розповідати, що за чим відбувається, сформувати режим дня – є ефективними способами як знизити тривожність дитини та подолати певні страхи.

Щодо арт-терапевтичних методів у роботі зі страхами.

До 5-ти років, колористика в малюнках не надто важлива, вона не несе в собі правдивої інформації про те, чого дитина насправді боїться. 

Якщо дитина малює персонажа чорним кольором, то це, ще не означає, що вона його боїться (звісно крім особливих випадків – насильство вдома, неблагополуччя тощо).

За допомогою страху легше маніпулювати дитиною, але в майбутньому, наслідки – можуть бути негативні – паніка, фобії, які лікувати без спеціалістів неможливо.

Отож, не нехтуйте вдесяте відповісти дитині на одне й те саме питання, обговорювати щойно переглянутий мультик де зображені, наприклад, монстри, плануйте режим дня та поділіться з дитиною планами на день. Ці рекомендації не панацея, це лише кілька способів як не прищепити дитині зайві страхи.

У ліцензованому приватному садочку Кіндервіль PRO, ми чуємо від дітей або від батьків про страхи їхньої дитини. Для того, щоб робота з їхнього подолання була успішною, потрібна співпраця батьків та вихователів, саме так як це відбувається в нашому садочку.

За персональним запитом, батьки мають змогу звернутися до психолога садочку та отримати ґрунтовні відповіді на свої питання.

Звісно, основна функція садочку – це догляд, розвиток та виховання дитини, але мета та одна з цінностей Кіндервіль PRO – розвиток та виховання щасливого й прогресивного підростаючого покоління.

Більше про садочок повного дня для дітей від 1,5 року:

097 986 3938

вул. Панаса Мирного, 37.

«Я-САМ» в 3-річному віці. Що відбувається з дитиною? І як це пережити?

Ви помічаєте зміни у поведінці своєї дитини, якій майже, чи вже, 3 роки?

“Я-сам!” – кричить мацьопа, коли ви хочете допомогти одягнутися на прогулянку, або прибрати зайві іграшки. Адже, ви впевнені, що без вас вона не справиться так швидко та якісно як потрібно.

А ще, проявляються незвична імпульсивність, нетерплячість, бажання, які слід виконувати вже і негайно дорослим, часом фізична агресія і впертість, втрата дитячої безпосередності.

Криза 3-річного віку – вважається однією з найбільших вікових криз в житті людини (разом з кризою підліткового віку). Про розвиток дитини до 3-х років, читайте з нашої попередньої статті.

Чому існує криза 3-х років, як вона проявляється і як допомогти дитині її подолати без стресу, в тому числі і для батьків, читайте далі.

Дякуємо автору за зображення.

Пам’ятаєте себе в 3-річному віці? Хіба фрагменти, ті, спогади, які найбільше вразили та осіли в пам’яті. Пам’ять дитини в цьому віці – це її інтерес, вона найчастіше запам’ятовує тільки те, що її вразило. Мовлення – активно формується. В дитини збільшується словниковий запас, вона наслідує, копіює вирази дорослих, сприймає всі слова буквально, тому, слід бути обережним у висловлюваннях та пояснювати. 

Зазвичай, у 3 роки, дитина стає ініціатором контактів з дорослими на мовленнєвому рівні. Сама починає розмову, питається, вчиться налагоджувати контакт. Звісно, на рівні, властивому її віку, але це важлива особливість росту дитини. Якщо ви цього не помічаєте? Не страшно, в кожного, це відбувається по-різному.

Основне новоутворення віку (властивість, що з’являється внаслідок переходу від одного вікового етапу до іншого) – виділення власного Я, здатність відрізняти себе з-поміж інших людей, усвідомлення себе як окремої людини – словесно, це проявляється у “Я-сам”.

Це час, коли формується новий тип зв’язків між дитиною та дорослими. Дитина стає активнішою, ініціативнішою та самостійнішою. Оскільки, дорослі, за звичкою, зберігають попередній тип стосунків з дитиною, і обмежують її самостійність, отримують у відповідь активний опір, всіма можливими способами, які відомі дитині. Звісно, батьки звикли, що дитина може спокійно перебирати конструктор та бавитися іграшками, і ось одного разу, вона не просто грається, а починає експериментувати, наприклад, кидається іграшками, ламає тощо, все це для того, щоб дослідити. Дитина розуміє, що про іграшку можна дізнатися більше, дослідивши її зсередини. Дитина починає розуміти, що вона окрема одиниця і може робити щось сама.

Слід зрозуміти, що дитина переросла попередній тип стосунків, в неї з’явилася власна внутрішня позиція, помітна мотивація у діях, вона потребує змін, тому “голосно” про це заявляє, дорослі називають це – вередуванням, а дитина сигналізує як вміє. Про такий прояв як вередування більше дізнайтеся з іншої статті нашого блогу.

Як розпізнати кризу 3-х років:

  1. Негативізм (відмова) – негативна реакція на прохання дорослого – мотив зробити навпаки. Можемо спостерігати певний зсув мотивів – коли дитина, часом, чинить наперекір і власним  бажанням, щоб довести свою правоту. Цей прояв – вибірковий (проявляється не до всіх).
  2. Впертість (дитина, щось робить, бо вона так сказала, навіть якщо це повністю суперечить її першочерговому бажанню, бо головне зробити інакше, ніж каже дорослий, бо я не одне і те саме, що дорослий, але довести свою правоту потрібно; кричить, бо їй треба щось сказати, хоч і бачить, що дорослий може бути зайнятий). Метою тут є – прагнення просунути власні рішення .
  3. Норовитість (спрямована проти всієї системи виховання в сім’ї, а не до когось конкретно).
  4. Свавілля (відокремлення від дорослого, самостійність у реалізації задумів).
  5. Обезцінювання (знецінення особистості дорослих, обезцінювання встановлених правил, норм і меж).
  6. Після 3-х років активно розвивається уява, оскільки є база – предметний досвід, діти багато фантазують, часто придумане чи дуже бажане, видають за дійсне. Ще є 2 промінця, “зірочки” симптомокомплексу: деспотизм (ревнощі, через формування шкали справедливо – несправедливо) і бунтарство (опір надмірній опіці, авторитету дорослого – дитина, ніби хоче зайняти його місце – бути самим авторитетом).

Криза – це не погано! 

Це ріст та перехід вашої дитини на новий віковий рівень розвитку, сприймання, мислення та формування уявлень про світ, становлення особистості і нового, продуктивнішого способу взаємодії зі світом. Це не завжди, очевидність вищезгаданих проявів, це не означає, що дитину слід негайно “лікувати” від цього. Це потрібно правильно і корректно пережити, прийняти і без вашої, дорослі, допомоги та адекватної оцінки ситуації, це зробити дитині буде важче.

Що робити та як дорослим прийняти “нову” дитину?

  1. Усвідомити, що зміни відбудуться. Прислухатися до бажань дитини. Криза не розсмокчеться сама, якщо жити в конфліктних стосунках. Все забороняти, проявляти агресію. Пам’ятати – які стосунки під час кризи сформувалися, так вони і розвиватимуться надалі. Адже, якщо в сім’ї – норма жити в конфлікті, отже, і дитина думає, що так має бути.
  2. Дозволяти дитині бути енергійною та допитливою, самостійною, менше наполягати на своєму, дозволити проводити більше часу дитині з іншими дорослими (бабуся, дідусь, тітка тощо), щоб зменшити до нуля – негативізм конкретно до мами чи тата.
  3. Тандем (мама+тато) у вимогах та правилах щодо дитини. Синхронність у вихованні. Якщо мама щось не дозволяє робити категорично, а тато навпаки, йде на поступки та дозволяє – цей метод неефективний у вихованні та подоланні дитиною проявів кризи. Це не гра у “доброго-поганого поліцейського”. Це праця над добробутом та розвитком дитини, спільна праця. Після завершення цього етапу у розвитку дитини, ваша завдання залишитися авторитетом в її очах, а не навпаки.
  4. Дати можливість набути досвіду шляхом програшу (у випадках впертості), щоб дитина зрозуміла, що реалізація власних бажань, таким гострим шляхом не завжди приводить до успіху та бажаного результату. Давати можливість робити помилки, але бути страховкою, підтримувати. 
  • Приклад з праскою – якщо дитина обпеклася, це її досвід, звісно, надалі вона не буде цього робити, але це дитина має зрозуміти сама, слова підтримки, а не докорів, при набутті досвіду, мають бути обов’язково: “Ти обпікся, мені дуже прикро!”. В жодному випадку не нападати і не казати: “Я ж казала!”. Обговорити цей момент із застосуванням інших прикладів.
  • Приклад з парасолькою. Погода вітряна, але без опадів. Дитина вперто хоче взяти на прогулянку нову парасольку. Перший порив вітру зриває з рук парасолю і ламає її. Дитина засмучена. Обговорюємо ситуацію. Будуємо теорії як можна було уникнути такої ситуації і неприємного результату. Думаємо з дитиною як можна зарадити ситуації (зремонтувати парасолю, брати її коли опади, але не сильні пориви вітру). Шкодуємо про те, що сталося, але досвід який при цьому набула дитина важливіший. Ми зробили висновки і можемо далі рухатися.
  1. Надати свободу вибору і ЧАС. Елементарно, у виборі одягу, чи сніданку (обіду), куди піти погуляти чи в який магазин піти за кіндером. Але звісно ж, з вашою участю і допомогою. Дитина проявляє свою самостійність, а ви підтримуєте (наприклад, дитина хоче сама одягнутися на прогулянку, після цього ви можете запропонувати допомогу: “Чудово. Ти добре одягнувся. Ой, давай я допоможу тобі заправитися, щоб було зручніше бігати на вулиці”).

Криза розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності, яка стає провідним видом діяльності дитини, зростанням фізичних та психічних можливостей, яким допомагають проявлятися батьки, завдяки наслідуванню та мовленнєвих вказівок дорослого, в дитини з’являються і перші навички самообслуговування.

Пам’ятайте, від якості переживання сім’єю кризи залежить майбутнє життя і  формування особистості дитини. Криза має відбутись і відбудеться, оскільки напрацьований старий спосіб взаємодії зі світом для дитини вже не актуальний (не задовольняє її базові потреби), а по-новому дитина ще не навчилась. В цьому і полягає криза – формування і закріплення якісних новоутворень.

В Кіндервіль PRO – кожен вихователь вивчає психологічні засади розвитку особистості. Власний досвід та теоретична підкованість дає можливість обговорювати та надавати практичні рекомендації батькам як діяти у тих чи інших суперечливих моментах виховання дитини та подолання криз, в тому числі кризи 3-х років.

Про садочок повного дня Кіндервіль PRO дізнавайтеся більше з наших статей та безпосередньо за номером 097 986 3938.

Вул. Панаса Мирного, 37.

Вихователь для моєї дитини. На що батькам варто звернути увагу?!

Коли обираєш дитячий садочок для дитини, орієнтуєшся на багато факторів.

Детальніше ми розібрали їх тут (http://kinderville.pro/blog/iak-obraty-pryvatnyj-dytiachyj-sadochok-d/)

Але не менш важливим є особистість, якій довіряєш життя та здоров’я своєї дитини впродовж дня. З якою, в тандемі, працюєш над розвитком  та вихованням дитини. Це – вихователь.

Скільки ніжності та любові закладено у даній професії. Але й не менше відповідальності та труднощів, які потрібно пройти, щоб гордо називатися вихователем.

В Кіндервіль PRO, вихователь – це друг, помічник, наставник, вчитель та приклад для наслідування. Оскільки, групи малокомплектні, максимум 10 дітей в одній групі, вихователь має достатньо часу, щоб розподілити свою увагу на всіх дітей, помітити всі деталі, гнучко зреагувати на несподіванки. 

Допомогти у справах самообслуговування (одягнутися на прогулянку тощо), чи пережити поганий настрій, разом порадіти та погратися в снігу, чи поспостерігати за хмаркою у вигляді слона, прочитати казку, заспівати колискову чи просто погладити по спинці під час сну в садочку. В цьому їм допомагає і помічник вихователя.

Вихователь – це багатофункціональний спеціаліст, в якого, здається, більше ніж 2 руки.

Його вплив на особистість не помітний одразу, він проявляється через роки. Вихователь не поспішає за результатами, він ніби будівельник, який закладає цеглинку за цеглинкою акуратно, спокійно, “рівняючи краї” та перевіряючи. Адже, стійка основа – гарантія якісної роботи та довготривалого результату.

Привести дитину в садок і віддати в руки незнайомої людини – неабиякий стрес для батьків та страх для дитини. Тому, процес знайомства та адаптації дитини до садочку – поступовий, плавний та м’який. Перше знайомство, зазвичай, відбувається на демонстраційному дні, в момент прогулянки на майданчику, де граються інші діти, а вихователь з помічником організовують цей процес. Яскраві та цікаві гірки, емоції дітей – зацікавлюють дитину процесом, в той же час, дитина бачить в полі зору маму, яка спілкується, з поки, “незнайомкою”. Вихователь поступово налагоджує контакт з малюком, шукає підхід ніби сміливий експериментатор, який пробує, не здається, шукає ідеальну формулу. Знайти підхід до дитини – неабияка справа, що потребує терпіння, наполегливості, енергії та креативності.

Вихователь чує та враховує всі коментарі та побажання батьків стосовно того, як одягнути дитину на прогулянку, щодо змінного одягу, справах горщика, моментів харчування та денного сну дитини. Приймає вашу точку зору, не нав’язує свою, лише після певного часу вона може поділитися своїми спостереженнями та рекомендаціями щодо малюка. Безумовно приймає “інакшість” іншої людини, адже всі ми різні, але кожен потребує уваги до себе.

Ви допомагаєте краще усвідомити потреби дитини та її особливості, а натомість розумієте, чим більше про дитину знає вихователь, тим ви спокійніші.

Є батьки, для яких дитячий садочок – місце де мають організувати дитину, навчити їсти та доїдати все – для набирання ваги, ходити “солдатом” на свято, рівно в строю, охайно вішати свій одяг, прибирати іграшки тощо. Так, ми стараємося, сформувати в дитини навички самоорганізації та самостійності. Але головне – виростити щасливу дитину, без тиску доїсти суп, коли вже наївся, отримувати позитивні емоції та не боятися проявляти й інші емоції, в будь-якому виді діяльності. Ми не ростимо чемну дитину (http://kinderville.pro/blog/zaboroneni-slova-chemnyj-nechemnyj-abo-shcho-vy-propustyly/), наше завдання – виростити щасливу та здорову людину.

Ми обираємо довший шлях до самоорганізації  дитини, але якісніший. Через приклад, спостереження за іншими, через формування власного досвіду.

На що, в першу чергу батьки, звертають увагу при знайомстві з потенційним вихователем:

1. Робота та ставлення до дітей.

2. Приємний, ввічливий та емоційний співрозмовник. Оскільки, зазвичай, знайомство відбувається на демонстраційному дні і батьки відчувають певний стрес, вихователь пояснює короткий алгоритм дій на найближчий час. 

3. Уважний до батьків та дитини – розпитує особливості, захоплення дитини, чи є на щось алергія, чи проситься дитина в туалет, страхи дитини тощо.

4.Наскільки прислухається до коментарів та дотримується домовленостей (якщо дитина не спить вдень, то не змушує лягати на денний сон, не тисне). У Кіндервіль PRO – для дітей, які не спять, передбачені інші види діяльності. Детальніше тут (http://kinderville.pro/blog/spaty-chy-ne-spaty/). Довіра – запорука ефективної співпраці. Довіра між батьками та вихователями – важливий компонент співпраці в процесах виховання та розвитку здорової (ментально, емоційно) дитини.

У Кіндервіль PRO, існує стійка система координат та вимог до педагогічного колективу. Часті збори, тренінги та обговорення суперечливих моментів або практичних ситуацій, які можуть виникнути – нагода поділитися досвідом, створити умови для мозкового штурму та вирішити ті чи інші питання сформувавши теоретичну готовність.

Кіндервіль PRO є простором, де дітей бачать, чують і відчувають. Незалежно від щоденних клопотів – важливе правило для всіх.

Більше про садочок повного дня Кіндервіль PRO, дізнавайтеся на презентаційній екскурсії, які проводяться у будні.

Запис за номером 097 986 3938.

Вул. Панаса Мирного, 37.

Заборонені слова “чемний/нечемний”. Або, що ви пропустили?

“Катруся, ти ж чемна дівчинка, потрібно все доїсти”.

“Остап, ти нечемний, так себе не поводять слухняні діти!” (тому я не хочу з тобою гратися, тебе обіймати).

Що то за слова такі “чемний-нечемний”, як їх розтлумачити, як їх сприймає дитина?

Чи впевнені ви, коли звертаєтеся так до своєї дитини, вона розуміє значення цих слів? Як розтлумачує у своєму віці?

Ви гарантуєте, що в дитини не закралася думка, що ви перестали її любити, бо вона перевернула вазу, чи не прибрала іграшки за собою?

Часом, емоції беруть гору і аж ніяк, не виникає думка завершити болючу фразу словами – “Але я все одно, люблю тебе попри все!”. Так, ці слова звучать, але вже запізно.

Формулювання “будь чемний”, “зроби гарно” – маніпуляція дитиною. Метод і слова, які однозначно покращують нам, дорослим життя, роблять дитину зручною для нас та сприяють швидкому вирішенню проблемного питання та ситуації, яка виникла, але чи вірно розуміє їх дитина, чи не викривляється сприйняття правил соціальної поведінки та чи не загоряється в ній, вогник комплексів, які обов’язково вибухнуть в майбутньому?!

У Кіндервіль PRO, слова, які формують нечіткі чи неправильні причинно-наслідкові зв’язки та сприймаються дитиною без усвідомлення, викликають нерозуміння, чому саме так робити не треба чи треба – не використовують!

“Дресирування” дитини категоріями “чемний – нечемний”, “будь гарним хлопчиком/дівчинкою”, забезпечує відносно швидкий результат, робить дитину “зручною”. А якщо зручною для нас, батьків, то і зручною для оточуючих. Такою дитиною легше маніпулювати і управляти друзям, керівнику, колегам. Від неї легше буде отримати бажане для інших, за рахунок її власних інтересів. Давайте запитаємо себе: я народила і виховую дитину для оточуючих? Щоб їм було з нею комфортно? Чи моя задача як мами/тата навчити дитину цінувати себе, мати свою точку зору, цінності, принципи і будувати щасливе для себе і екологічне для оточуючих життя? 

Відсутність “дресирувальних моментів” в процесі виховання дитини, процес більш складний, довгий, потребує більшої витримки і терпіння від батьків і вихователів, проте, сприяє збереженню і адекватному формуванню самоцінності, корректному формуванню причинно-наслідкових зв’язків, поваги до середовища тощо.

Як тоді бути?

ПОЯСНЮВАТИ. 

Більше часу витратити на аналіз, але дати можливість дитині зрозуміти, чому саме цей її вчинок викликав у вас ті чи інші емоції, відкрито та прозоро побачити, зрозуміти сенс.

“Ти чемний!” – малозрозуміло навіть для дорослих, адже в кожного це поняття тлумачиться по-своєму, різні межі, різні позиції у вихованні, різні оцінки вчинків.

Теорії вікової психології, містять твердження, що до 10 років, діти, зазвичай, не мають достатньо ресурсів, щоб зважити свої вчинки та обдумати, чому їхня дія викликала в когось ті чи інші емоції, продумати наперед, а чи варто робити те чи інше, якщо воно може когось образити, або навпаки. 

До цього віку, ми, ніби, використовуємо елементи “приборкування”, закладаємо норми поведінки та зразки соціальної взаємодії з іншими, словесно (що мало б бути донесено в зрозумілому вигляді дитині, якій 2 або, наприклад, вже 7 років) та власним прикладом. 

Після 10 років – вчинки осмисленіші, але аналізуються на основі того, що ми вже сформували та заклали раніше.

“Не малюй по стінах, бо це негарно!” – а що тоді гарно?
А раптом, дитина, яка вивчає цей світ, досліджує, експериментує, спостерігає за навколишнім світом – де на стінах малюють (в торгових центрах, на муралах, в кімнатах в поліклініці чи в тому ж садочку) і вважає цей вчинок неймовірно цікавим, захоплюючим і з захватом біжить кликати маму, щоб показати їй свій “шедевр” та однозначно очікує на ту ж емоцію захоплення. А отримує, незрозумілу та суперечливу відповідь. Яка в майбутньому, може сформувати ряд комплексів та страх проявити себе. 

А може, дитина зробила цей чи інші вчинки, щоб привернути вашу увагу?!

Пояснити: “Не малюй по стінах вдома, бо ми з татком придумали, що ця стіна повинна бути такого кольору, довго працювали, щоб стіна, була саме такого кольору, без малюнків. Твій вчинок засмутив мене. Я засмучуюсь, коли псують мою роботу. Але я все одно тебе люблю. Ти можеш намалювати на листку, створити картину та повісити на стіну, так ми її прикрасимо”. Та інші пояснення зрозумілі для дитини. 

Зараз, популярними є дошки, самоклеючі плівки які кріпляться до стін, в кінці кінців – шпалери-розмальовки тощо, те що не обмежить поле пізнання особистості, що росте та не руйнуватиме її прагнення до самовираження. Адже, її вчинок не мав на меті нашкодити свідомо.

Почніть пізнавати вікові особливості психіки дитини з попередньої статті Блогу, за посиланням https://cutt.ly/ij1pySc

Зверніть увагу!

Не ТИ мене засмутив, а твій ВЧИНОК мене засмутив.

Ми вказуємо не на особу, а на вчинок. Не ти заважаєш, а вчинок заважає. Так, зрозуміліше. Так, не виникають страхи, що мене не люблять. Так, ми не зачіпаємо самодостатність дитини.

Тут, вчинок не виступає чимось абсолютно відокремленим від людини, що його коїть. Вчинок, не є окремо від мене, але в мене є вибір його не робити. І не боятися, при цьому, підвішених понять бути чемним чи нечемним, а усвідомлювати його причини та наслідки для себе та інших.

Про слова “чемний-нечемний” у Кіндервіль PRO.

“А що ти робиш?” – запитала Оленка у виховательки, після творчого заняття.

“Я прибираю після заняття, ми попрацювали, зробили багато цікавого, отримали чудові малюнки, але залишили після себе сміття та бруд, дещо ви допомогли мені прибрати, а тепер я завершую”.

“Ти чемна!”

“А чому я чемна?”, – спитала вихователька.

“??”.

“Ми прибираємо, знову робимо нашу кімнату чистою, де ми можемо гратися з друзями, залишатися чистенькими, щоб нам нічого не заважало зайве, щоб ми могли сісти за столики і робити щось інше, не бруднитися фарбами та мати багато місця, щоб продовжити інше заняття чи гратися. Але робимо ми це, не для того, щоб бути чемними, а щоб наша кімната була чистою, щоб ми не забруднювали місце де нам затишно. Коли брудно, це може заважати нам займатися, бігати чи гратися, правда?”

Так, ми сформували в Оленки, яка знала тільки, що “Чемні, мають прибирати за собою”, причинно-наслідкові зв’язки, цього поняття. 

Поняття “добре-недобре” і в дорослому світі досить загальні та часом, суперечливі.

“Ти був чемний на занятті, тому я дам тобі наліпку” – а як це, я був чемний, що я такого зробив, незрозуміло. Але наліпкам всі завжди радіють. Такого формулювання від вихователя ви не почуєте в Кіндервіль PRO. 

Натомість, почуєте:

“Я даю тобі наліпку, тому що ти не заважав друзям під час заняття, не кричав і всі могли почути, що я розповідала”. 

Або “Я не дам тобі наліпку, бо сьогодні ти вдарив Максима. Йому було боляче. Твій вчинок дуже засмутив його і мене”. 

Тобто, не ТИ мені не подобаєшся, а мені не подобається твій ВЧИНОК.

Ми завжди шукаємо короткий шлях, щоб закрити питання, але ми поруч з дитиною, щоб пояснити, сформувати в дитини впевненість в собі, бажання проявляти себе в конструктивному руслі, саме для цього й пояснюємо й аналізуємо.

Відгомін слів “чемний-нечемний” у вихованні, ми можемо спостерігати і в старшому віці. 

“Я буду з тобою дружити, якщо ти даш мені цукерку” – відкрита маніпуляція, погодьтеся. А який вихід? Звісно ж поділюся, я ж чемна дівчинка, а чемні діти діляться. 

А думка про те, що це за друг, який тільки за таку винагороду буде з тобою дружити, навіть не виникає. 

Ніхто не каже, що ділитися не треба, але вибір завжди має бути за самою дитиною. В житті, бути зручним – не значить бути щасливим, мати хороших друзів та не боятися висловлювати свою думку чи позицію, не боятися постояти за себе.

Не використовуйте слів “чемний/нечемний” без пояснень, це гірше сказується на самоцінності дитини в дорослому віці, обмежує її.

Веди себе чемно – будь зручним для мене, адже, чемних всі люблять. Доїдай весь обід, навіть якщо він тобі не смакує, ти ж чемна. Гарно вчися, бо високі оцінки – це показник, що ти чемний учень, всі чекають від тебе високих балів.

Але, чи будь щасливим та самодостатнім в майбутньому, орієнтуйся на власні судження та оцінки, на власні потреби та бажання, не бійся проявляти себе та свою індивідуальність, висловлювати свою думку та позицію, не бійся сказати, що тобі щось не подобається, будь зручним для себе, а не для когось, це ті питання, вирішення яких, напряму залежить від нас, саме зараз.

Методика розвитку та виховання в Кіндервіль PRO – це сучасний багаж знань, методів, форм, стилів та способів плекання прогресивного та впевненого в собі майбутнього покоління. 

Дізнайтеся про нас більше завітавши на презентаційну екскурсію в зручний день.

Попередньо зателефонувавши 097 986 3938.

Кіндервіль PRO – вул. Панаса Мирного, 37.

Про кібербезпеку в приватних садочках

Кібербезпека – це заходи, спрямовані на захист даних та забезпечення конфіденційності та цілісності інформації.

У випадку дитсадків, говоримо про – відео-інформацію, яка фіксується за допомогою камер відеонагляду.

Так, сучасних батьків не здивуєш наявністю камер спостереження у приватних садочках.

Однозначно, це важлива складова безпеки, зокрема, інформаційної, при виборі батьками приватного дошкільного закладу.

Деякі приватні садки, пропонують відкритий онлайн доступ батькам до камер спостереження, тобто, спостереження за всім, що відбувається в садку в реальному часі, тут і зараз.

Батьки, вважають що це :

1.  Дисциплінує вихователів та персонал закладу.

2.  Це зручно та доступно, ввімкнути онлайн-трансляцію, тоді коли хочеш та переглянути, що робить моя дитина в садку.

Гарні можливості, правда?

Але:

1.  Будьте готові, що з такою можливістю як онлайн-відеоперегляд, за Вашою дитиною можуть спостерігати й інші батьки. Робити скрін фото чи записувати відео – публікувати в мережі, навіть якщо об’єктом спостереження могла бути не ваша дитина, вона все одно може потрапити у кадр, мета якого не завжди законна.

2.      Вільний доступ до відео-нагляду отримують всі батьки-клієнти садочку – це логічно. Але є ще родичі, знайомі, колеги та приятелі, яким, іноді, так хочеться показати як виріс мій малюк, або, що він, просто зараз, робить в садочку. Таким чином, доступ відкривається, абсолютно стороннім особам, які ніяким чином не пов’язані з садочком та дитиною, особливою Вашою.

3.  Широкий доступ до такої можливості, зменшує рівень інформаційної захищеності самого садочку.

У Кіндервіль PRO, безпека, це трирівнева система захисту:

Зовнішня безпека.
Внутрішня безпека.
Кібербезпека.

Так, ми не надаємо відкритий онлайн-доступ до перегляду відео з камер спостереження, клієнтам.

Але, надаємо можливість переглядати відео з камер, в форматі Live, коли батьки перебувають безпосередньо в садочку біля адміністратора або за окремим запитом, також перебуваючи в закладі.

Це спокій для інших батьків, які знають, що записи з їхньою дитиною не будуть використані в неправильних цілях та високий рівень інформаційної безпеки садочку.

Кібербезпека – це лише одна цеглинка фундаменту Кіндервіль PRO.

Готові розповісти більше про нас та запросити на презентаційну екскурсію садочком.

Для запису на екскурсію телефонуйте 097 986 39 38.

Кіндервіль PRO – вул. Панаса Мирного, 37