Як не прищепити дитині зайві страхи?

Всі ми чогось боїмося. Страх, по суті, почуття, що керує нашими вчинками зберігаючи нам життя (наприклад, дотримання правил безпеки).

Тривога і страх мають єдину природу – супроводжують нас перед тим, як щось має трапитись.

Тривога може бути негативною та позитивною (наприклад, перед важливою подією, яка носить позитивний характер – весілля).

Страх – переважно негативне почуття, виникає, якщо щось загрожує нашому життю. Він притаманний кожній людині і супроводжує її все життя.

З 3-х років, в дитини активно розвивається уява. Підсилюються страхи у цьому віці і поганими снами – це нормально, це є результатом набутого досвіду та активного розвитку головного мозку (зони, що відповідає за уяву). Мозок, продукує образи про які ми почули чи які побачили і вони нас налякали. Більше про особливості 3-річного віку в нашій попередній статті. 

Види страху, умовно, можна поділити на 2 види:
1.Вікові (притаманні певному віку, виникають поступово з дорослішанням). Наприклад, дитячі страхи і страхи дорослої людини – істотно різні, дитина переростає свої страхи, вчиться їх долати, але звісно, буває й навпаки.
2. Невротичні – переростають з вікових, загострюються і можуть перетворитися у фобії (нав’язливий страх), які потрібно лікувати вже з допомогою спеціалістів.

Причини виникнення страхів у дитини:

  1. Перші страхи пов’язані з потребами дитини в безпеці – страх залишитися/бути відокремленим від мами чи страх незнайомих людей, незнайомих предметів чи шуму. Але саме відчуття небезпеки ще не розвинене.
  1. У віці 3-6 років, переважає страх чудовиськ, розбійників, темряви, висоти, самотності, смерті (якщо стались травматичні події в житті дитини) або втрати когось з рідних. Це нормальні відчуття – це збереження життєдіяльності. Тривогу, найчастіше спричинюють побоювання, що батьки покинуть, що перестануть любити, фізичні покарання (у випадку, якщо дитина переживає це вдома. Якщо дитину вдома не б’ють, для неї це нормально, відповідно вона не боїться, що її можуть бити. А коли, періодично б’ють, то може боятися, знаючи, що таке можливе і допустиме в її житті), поява ще однієї дитини в сім’ї. Але в цьому віці, страх виконує й позитивну функцію, оскільки, формує певний рівень розуміння безпеки, стимулює до пізнання світу і адаптацію. 
  2. У молодшому шкільному віці, переважають страхи пов’язані зі школою, не відповідати очікуванням дорослих, страх самовираження (бояться висловлюватися, показувати, що гарно співають чи малюють, тощо), страх перевірки знань тощо.
  3. Страхітливі історії, які розказують батьки, рідні. “Страшать”. Тут, може виникнути страх перед темрявою, як обмеження поля зору, а отже, обмеження контролю, передбачуваності подій, ситуації, дії, нападу. Як наслідок, виникають і страшні сновидіння.
  4. Попередній досвід (спогади чи відчуття), насильство, травматична ситуація в сім’ї – такі страхи міцніші і їх важче побороти.
  5. Інтернет та відеоконтент, який переглядає дитина (тут слід бути уважним, навіть до кожного мультика, який дивиться дитина). Можуть виникнути страхи перед реальним чи казковими тваринами.
  6. Наявність тих чи інших страхів у дорослих, які вони проектують на дитину. Наприклад, мама чогось сильно злякалася, дитина це побачила і теж цього боїться (наприклад, у громадському туалеті заклинив замок кабінки і мама запанікувала, не змогла одразу відчинити двері, емоції взяли гору – дитина відчувши цей страх, боїться зачинених дверей, не дозволяє зачиняти двері й іншим).
  7. Надмірна опіка з боку дорослих – “Не йди туди, там впадеш”, “Туди не можна, там тебе вкрадуть”, тощо. Якщо туди йти не можна, то адекватно роз’ясніть чому саме, не лякайте!
  1. Наявний надмірний контроль за діями дитини породжує страх зміни власного “Я” (бути не собою, не таким як треба, як чекають батьки).
  2. Страх бути покараним або невиконання обіцянки дорослим – “Чекай, зараз прийдем додому і тоді я тобі допоможу/полагоджу/приготую тощо” – не дотримали свого слова, а спогад в дитини залишився + виник страх.
  3. Зараження страхами інших дітей.

Наслідки:

  1. Занижена самооцінка, невпевненість, боязкість.
  2. Невміння шукати шляхи подолання тієї чи іншої проблеми, проблеми в адаптації, навчанні, комунікації.
  3. Проблеми зі здоров’ям (психосоматика), нервова напруга, надмірна тривожність.

Перейдемо до головного, як не прищепити зайві страхи дитині?

Насамперед, щоб не прищепити – краще не лякати і не залякувати: “Перестань плакати, бо тебе зараз заберуть!” 

Цікаво є те, що фізіологічно, страх живе у животі (біль, нудота тощо), навіть дорослі, в стані тривоги чи страху, жаліються на біль чи дискомфорт,  саме в цій частині тіла.

Коли ви збираєтеся з дитиною по справах, в школу чи садочок, а дитина категорично відмовляється: “Я туди не піду, мене болить животик!”. 

Що робити?

В дитини може бути страх чогось, але вона боїться розповісти або запитати про нього. Зовні це помітно. Можна використати метод рольової гри – школа, лікарня, дитсадок, програвати з дитиною різні ситуації та дізнатися про страх більше: “Чому ведмедик не хоче йти в садочок? Йому там страшно? А чому?” тощо. Тобто, спроектувати ситуацію, яка лякає дитину, щоб зрозуміти глибше в чому полягає її страх.

Переглядаючи мультфільм, де присутні монстри, дитина висловилася про те, що їй страшно, тоді слід провести розмову. Пояснити, що так, ці монстрики у мультику, але в житті їх не існує, там їх намалював художник і наділив їх тими чи іншими якостями, але насправді, те що робив монстрик у кіно, в житті такого не буває. Після детального аналізу з дитиною, можна пограти у словесну гру. Наприклад: “Бабай існує? Ми можемо побачити його насправді, а не в мультику?”, або “Чи варто його боятися?” – так-ні.

Закріпити результат, можна ілюстраціями. Запропонуйте дитині намалювати свого монстрика, дати йому ім’я, присвоїти риси, зробити добрим (намалювати оченята, вушка, носик), зробити захисником принцеси, умовно “подружитися” з ним.

З власного досвіду. 

Святкування Хелловіну не новина для нашої країни, батьки шукають цікаві анімаційні, тематичні розваги для дитини, або вирушають з сім’єю на корпоратив в честь цього дійства. Але, якщо дитина не знає про персонажів, в образи, яких можуть бути одягнені інші діти і дорослі, але яких може зустріти на святі, слід більше про них розказати, про їхній вигляд, можна наділити їх позитивними рисами тощо. Дитина може злякатися певного образу, бо просто не була готова його побачити. Нових героїв слід вводити поступово, надати більше інформації про них дітям аби не провокувати виникнення нових страхів.

Чи помічаєте ви, як часом, дитина ставить одне й те саме питання кілька разів? Це страшенно вас дратує і ви піддаєтесь емоціям. 

Чому дитина так себе поводить? 

Якщо дитина, одне й те саме питання, ставить багато разів, це не тому що, вона “якась не така” чи хоче рознервувати маму, а тому що, відповідь на це питання, для неї настільки важливе, що вона хоче його почути багато разів.

Тому, коли дитина питає: “Чи прийдеш ти за мною в садочок сьогодні?” вдесяте, не нехтуйте відповіддю.

“Ми вже про це говорили 100 разів!” – не заспокоїть дитину.

Скажіть: “Так, звісно прийду і так буде завжди!”, навіть якщо вам треба це сказати багато разів, вам не комфортно від цього, але це заспокоїть дитину, для неї це важливо, так, вона почуватиме себе впевнено. Для дитини, яка має страх чи тривожність – важливо відповідати на питання, щоб їй було спокійно та зрозуміло що відбуватиметься далі.

  • “Мамо, куди ми йдемо?”.
  • “Ми підемо на прогулянку в парк, потім підемо туди чи туди” і т.д

Вводити ритуали (поцілунок, обійми коли відводите в садок і забираєте, тощо), розповідати, що за чим відбувається, сформувати режим дня – є ефективними способами як знизити тривожність дитини та подолати певні страхи.

Щодо арт-терапевтичних методів у роботі зі страхами.

До 5-ти років, колористика в малюнках не надто важлива, вона не несе в собі правдивої інформації про те, чого дитина насправді боїться. 

Якщо дитина малює персонажа чорним кольором, то це, ще не означає, що вона його боїться (звісно крім особливих випадків – насильство вдома, неблагополуччя тощо).

За допомогою страху легше маніпулювати дитиною, але в майбутньому, наслідки – можуть бути негативні – паніка, фобії, які лікувати без спеціалістів неможливо.

Отож, не нехтуйте вдесяте відповісти дитині на одне й те саме питання, обговорювати щойно переглянутий мультик де зображені, наприклад, монстри, плануйте режим дня та поділіться з дитиною планами на день. Ці рекомендації не панацея, це лише кілька способів як не прищепити дитині зайві страхи.

У ліцензованому приватному садочку Кіндервіль PRO, ми чуємо від дітей або від батьків про страхи їхньої дитини. Для того, щоб робота з їхнього подолання була успішною, потрібна співпраця батьків та вихователів, саме так як це відбувається в нашому садочку.

За персональним запитом, батьки мають змогу звернутися до психолога садочку та отримати ґрунтовні відповіді на свої питання.

Звісно, основна функція садочку – це догляд, розвиток та виховання дитини, але мета та одна з цінностей Кіндервіль PRO – розвиток та виховання щасливого й прогресивного підростаючого покоління.

Більше про садочок повного дня для дітей від 1,5 року:

097 986 3938

вул. Панаса Мирного, 37.

«Я-САМ» в 3-річному віці. Що відбувається з дитиною? І як це пережити?

Ви помічаєте зміни у поведінці своєї дитини, якій майже, чи вже, 3 роки?

“Я-сам!” – кричить мацьопа, коли ви хочете допомогти одягнутися на прогулянку, або прибрати зайві іграшки. Адже, ви впевнені, що без вас вона не справиться так швидко та якісно як потрібно.

А ще, проявляються незвична імпульсивність, нетерплячість, бажання, які слід виконувати вже і негайно дорослим, часом фізична агресія і впертість, втрата дитячої безпосередності.

Криза 3-річного віку – вважається однією з найбільших вікових криз в житті людини (разом з кризою підліткового віку). Про розвиток дитини до 3-х років, читайте з нашої попередньої статті.

Чому існує криза 3-х років, як вона проявляється і як допомогти дитині її подолати без стресу, в тому числі і для батьків, читайте далі.

Дякуємо автору за зображення.

Пам’ятаєте себе в 3-річному віці? Хіба фрагменти, ті, спогади, які найбільше вразили та осіли в пам’яті. Пам’ять дитини в цьому віці – це її інтерес, вона найчастіше запам’ятовує тільки те, що її вразило. Мовлення – активно формується. В дитини збільшується словниковий запас, вона наслідує, копіює вирази дорослих, сприймає всі слова буквально, тому, слід бути обережним у висловлюваннях та пояснювати. 

Зазвичай, у 3 роки, дитина стає ініціатором контактів з дорослими на мовленнєвому рівні. Сама починає розмову, питається, вчиться налагоджувати контакт. Звісно, на рівні, властивому її віку, але це важлива особливість росту дитини. Якщо ви цього не помічаєте? Не страшно, в кожного, це відбувається по-різному.

Основне новоутворення віку (властивість, що з’являється внаслідок переходу від одного вікового етапу до іншого) – виділення власного Я, здатність відрізняти себе з-поміж інших людей, усвідомлення себе як окремої людини – словесно, це проявляється у “Я-сам”.

Це час, коли формується новий тип зв’язків між дитиною та дорослими. Дитина стає активнішою, ініціативнішою та самостійнішою. Оскільки, дорослі, за звичкою, зберігають попередній тип стосунків з дитиною, і обмежують її самостійність, отримують у відповідь активний опір, всіма можливими способами, які відомі дитині. Звісно, батьки звикли, що дитина може спокійно перебирати конструктор та бавитися іграшками, і ось одного разу, вона не просто грається, а починає експериментувати, наприклад, кидається іграшками, ламає тощо, все це для того, щоб дослідити. Дитина розуміє, що про іграшку можна дізнатися більше, дослідивши її зсередини. Дитина починає розуміти, що вона окрема одиниця і може робити щось сама.

Слід зрозуміти, що дитина переросла попередній тип стосунків, в неї з’явилася власна внутрішня позиція, помітна мотивація у діях, вона потребує змін, тому “голосно” про це заявляє, дорослі називають це – вередуванням, а дитина сигналізує як вміє. Про такий прояв як вередування більше дізнайтеся з іншої статті нашого блогу.

Як розпізнати кризу 3-х років:

  1. Негативізм (відмова) – негативна реакція на прохання дорослого – мотив зробити навпаки. Можемо спостерігати певний зсув мотивів – коли дитина, часом, чинить наперекір і власним  бажанням, щоб довести свою правоту. Цей прояв – вибірковий (проявляється не до всіх).
  2. Впертість (дитина, щось робить, бо вона так сказала, навіть якщо це повністю суперечить її першочерговому бажанню, бо головне зробити інакше, ніж каже дорослий, бо я не одне і те саме, що дорослий, але довести свою правоту потрібно; кричить, бо їй треба щось сказати, хоч і бачить, що дорослий може бути зайнятий). Метою тут є – прагнення просунути власні рішення .
  3. Норовитість (спрямована проти всієї системи виховання в сім’ї, а не до когось конкретно).
  4. Свавілля (відокремлення від дорослого, самостійність у реалізації задумів).
  5. Обезцінювання (знецінення особистості дорослих, обезцінювання встановлених правил, норм і меж).
  6. Після 3-х років активно розвивається уява, оскільки є база – предметний досвід, діти багато фантазують, часто придумане чи дуже бажане, видають за дійсне. Ще є 2 промінця, “зірочки” симптомокомплексу: деспотизм (ревнощі, через формування шкали справедливо – несправедливо) і бунтарство (опір надмірній опіці, авторитету дорослого – дитина, ніби хоче зайняти його місце – бути самим авторитетом).

Криза – це не погано! 

Це ріст та перехід вашої дитини на новий віковий рівень розвитку, сприймання, мислення та формування уявлень про світ, становлення особистості і нового, продуктивнішого способу взаємодії зі світом. Це не завжди, очевидність вищезгаданих проявів, це не означає, що дитину слід негайно “лікувати” від цього. Це потрібно правильно і корректно пережити, прийняти і без вашої, дорослі, допомоги та адекватної оцінки ситуації, це зробити дитині буде важче.

Що робити та як дорослим прийняти “нову” дитину?

  1. Усвідомити, що зміни відбудуться. Прислухатися до бажань дитини. Криза не розсмокчеться сама, якщо жити в конфліктних стосунках. Все забороняти, проявляти агресію. Пам’ятати – які стосунки під час кризи сформувалися, так вони і розвиватимуться надалі. Адже, якщо в сім’ї – норма жити в конфлікті, отже, і дитина думає, що так має бути.
  2. Дозволяти дитині бути енергійною та допитливою, самостійною, менше наполягати на своєму, дозволити проводити більше часу дитині з іншими дорослими (бабуся, дідусь, тітка тощо), щоб зменшити до нуля – негативізм конкретно до мами чи тата.
  3. Тандем (мама+тато) у вимогах та правилах щодо дитини. Синхронність у вихованні. Якщо мама щось не дозволяє робити категорично, а тато навпаки, йде на поступки та дозволяє – цей метод неефективний у вихованні та подоланні дитиною проявів кризи. Це не гра у “доброго-поганого поліцейського”. Це праця над добробутом та розвитком дитини, спільна праця. Після завершення цього етапу у розвитку дитини, ваша завдання залишитися авторитетом в її очах, а не навпаки.
  4. Дати можливість набути досвіду шляхом програшу (у випадках впертості), щоб дитина зрозуміла, що реалізація власних бажань, таким гострим шляхом не завжди приводить до успіху та бажаного результату. Давати можливість робити помилки, але бути страховкою, підтримувати. 
  • Приклад з праскою – якщо дитина обпеклася, це її досвід, звісно, надалі вона не буде цього робити, але це дитина має зрозуміти сама, слова підтримки, а не докорів, при набутті досвіду, мають бути обов’язково: “Ти обпікся, мені дуже прикро!”. В жодному випадку не нападати і не казати: “Я ж казала!”. Обговорити цей момент із застосуванням інших прикладів.
  • Приклад з парасолькою. Погода вітряна, але без опадів. Дитина вперто хоче взяти на прогулянку нову парасольку. Перший порив вітру зриває з рук парасолю і ламає її. Дитина засмучена. Обговорюємо ситуацію. Будуємо теорії як можна було уникнути такої ситуації і неприємного результату. Думаємо з дитиною як можна зарадити ситуації (зремонтувати парасолю, брати її коли опади, але не сильні пориви вітру). Шкодуємо про те, що сталося, але досвід який при цьому набула дитина важливіший. Ми зробили висновки і можемо далі рухатися.
  1. Надати свободу вибору і ЧАС. Елементарно, у виборі одягу, чи сніданку (обіду), куди піти погуляти чи в який магазин піти за кіндером. Але звісно ж, з вашою участю і допомогою. Дитина проявляє свою самостійність, а ви підтримуєте (наприклад, дитина хоче сама одягнутися на прогулянку, після цього ви можете запропонувати допомогу: “Чудово. Ти добре одягнувся. Ой, давай я допоможу тобі заправитися, щоб було зручніше бігати на вулиці”).

Криза розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності, яка стає провідним видом діяльності дитини, зростанням фізичних та психічних можливостей, яким допомагають проявлятися батьки, завдяки наслідуванню та мовленнєвих вказівок дорослого, в дитини з’являються і перші навички самообслуговування.

Пам’ятайте, від якості переживання сім’єю кризи залежить майбутнє життя і  формування особистості дитини. Криза має відбутись і відбудеться, оскільки напрацьований старий спосіб взаємодії зі світом для дитини вже не актуальний (не задовольняє її базові потреби), а по-новому дитина ще не навчилась. В цьому і полягає криза – формування і закріплення якісних новоутворень.

В Кіндервіль PRO – кожен вихователь вивчає психологічні засади розвитку особистості. Власний досвід та теоретична підкованість дає можливість обговорювати та надавати практичні рекомендації батькам як діяти у тих чи інших суперечливих моментах виховання дитини та подолання криз, в тому числі кризи 3-х років.

Про садочок повного дня Кіндервіль PRO дізнавайтеся більше з наших статей та безпосередньо за номером 097 986 3938.

Вул. Панаса Мирного, 37.

Вихователь для моєї дитини. На що батькам варто звернути увагу?!

Коли обираєш дитячий садочок для дитини, орієнтуєшся на багато факторів.

Детальніше ми розібрали їх тут (http://kinderville.pro/blog/iak-obraty-pryvatnyj-dytiachyj-sadochok-d/)

Але не менш важливим є особистість, якій довіряєш життя та здоров’я своєї дитини впродовж дня. З якою, в тандемі, працюєш над розвитком  та вихованням дитини. Це – вихователь.

Скільки ніжності та любові закладено у даній професії. Але й не менше відповідальності та труднощів, які потрібно пройти, щоб гордо називатися вихователем.

В Кіндервіль PRO, вихователь – це друг, помічник, наставник, вчитель та приклад для наслідування. Оскільки, групи малокомплектні, максимум 10 дітей в одній групі, вихователь має достатньо часу, щоб розподілити свою увагу на всіх дітей, помітити всі деталі, гнучко зреагувати на несподіванки. 

Допомогти у справах самообслуговування (одягнутися на прогулянку тощо), чи пережити поганий настрій, разом порадіти та погратися в снігу, чи поспостерігати за хмаркою у вигляді слона, прочитати казку, заспівати колискову чи просто погладити по спинці під час сну в садочку. В цьому їм допомагає і помічник вихователя.

Вихователь – це багатофункціональний спеціаліст, в якого, здається, більше ніж 2 руки.

Його вплив на особистість не помітний одразу, він проявляється через роки. Вихователь не поспішає за результатами, він ніби будівельник, який закладає цеглинку за цеглинкою акуратно, спокійно, “рівняючи краї” та перевіряючи. Адже, стійка основа – гарантія якісної роботи та довготривалого результату.

Привести дитину в садок і віддати в руки незнайомої людини – неабиякий стрес для батьків та страх для дитини. Тому, процес знайомства та адаптації дитини до садочку – поступовий, плавний та м’який. Перше знайомство, зазвичай, відбувається на демонстраційному дні, в момент прогулянки на майданчику, де граються інші діти, а вихователь з помічником організовують цей процес. Яскраві та цікаві гірки, емоції дітей – зацікавлюють дитину процесом, в той же час, дитина бачить в полі зору маму, яка спілкується, з поки, “незнайомкою”. Вихователь поступово налагоджує контакт з малюком, шукає підхід ніби сміливий експериментатор, який пробує, не здається, шукає ідеальну формулу. Знайти підхід до дитини – неабияка справа, що потребує терпіння, наполегливості, енергії та креативності.

Вихователь чує та враховує всі коментарі та побажання батьків стосовно того, як одягнути дитину на прогулянку, щодо змінного одягу, справах горщика, моментів харчування та денного сну дитини. Приймає вашу точку зору, не нав’язує свою, лише після певного часу вона може поділитися своїми спостереженнями та рекомендаціями щодо малюка. Безумовно приймає “інакшість” іншої людини, адже всі ми різні, але кожен потребує уваги до себе.

Ви допомагаєте краще усвідомити потреби дитини та її особливості, а натомість розумієте, чим більше про дитину знає вихователь, тим ви спокійніші.

Є батьки, для яких дитячий садочок – місце де мають організувати дитину, навчити їсти та доїдати все – для набирання ваги, ходити “солдатом” на свято, рівно в строю, охайно вішати свій одяг, прибирати іграшки тощо. Так, ми стараємося, сформувати в дитини навички самоорганізації та самостійності. Але головне – виростити щасливу дитину, без тиску доїсти суп, коли вже наївся, отримувати позитивні емоції та не боятися проявляти й інші емоції, в будь-якому виді діяльності. Ми не ростимо чемну дитину (http://kinderville.pro/blog/zaboroneni-slova-chemnyj-nechemnyj-abo-shcho-vy-propustyly/), наше завдання – виростити щасливу та здорову людину.

Ми обираємо довший шлях до самоорганізації  дитини, але якісніший. Через приклад, спостереження за іншими, через формування власного досвіду.

На що, в першу чергу батьки, звертають увагу при знайомстві з потенційним вихователем:

1. Робота та ставлення до дітей.

2. Приємний, ввічливий та емоційний співрозмовник. Оскільки, зазвичай, знайомство відбувається на демонстраційному дні і батьки відчувають певний стрес, вихователь пояснює короткий алгоритм дій на найближчий час. 

3. Уважний до батьків та дитини – розпитує особливості, захоплення дитини, чи є на щось алергія, чи проситься дитина в туалет, страхи дитини тощо.

4.Наскільки прислухається до коментарів та дотримується домовленостей (якщо дитина не спить вдень, то не змушує лягати на денний сон, не тисне). У Кіндервіль PRO – для дітей, які не спять, передбачені інші види діяльності. Детальніше тут (http://kinderville.pro/blog/spaty-chy-ne-spaty/). Довіра – запорука ефективної співпраці. Довіра між батьками та вихователями – важливий компонент співпраці в процесах виховання та розвитку здорової (ментально, емоційно) дитини.

У Кіндервіль PRO, існує стійка система координат та вимог до педагогічного колективу. Часті збори, тренінги та обговорення суперечливих моментів або практичних ситуацій, які можуть виникнути – нагода поділитися досвідом, створити умови для мозкового штурму та вирішити ті чи інші питання сформувавши теоретичну готовність.

Кіндервіль PRO є простором, де дітей бачать, чують і відчувають. Незалежно від щоденних клопотів – важливе правило для всіх.

Більше про садочок повного дня Кіндервіль PRO, дізнавайтеся на презентаційній екскурсії, які проводяться у будні.

Запис за номером 097 986 3938.

Вул. Панаса Мирного, 37.