Як не прищепити дитині зайві страхи?

Всі ми чогось боїмося. Страх, по суті, почуття, що керує нашими вчинками зберігаючи нам життя (наприклад, дотримання правил безпеки).

Тривога і страх мають єдину природу – супроводжують нас перед тим, як щось має трапитись.

Тривога може бути негативною та позитивною (наприклад, перед важливою подією, яка носить позитивний характер – весілля).

Страх – переважно негативне почуття, виникає, якщо щось загрожує нашому життю. Він притаманний кожній людині і супроводжує її все життя.

З 3-х років, в дитини активно розвивається уява. Підсилюються страхи у цьому віці і поганими снами – це нормально, це є результатом набутого досвіду та активного розвитку головного мозку (зони, що відповідає за уяву). Мозок, продукує образи про які ми почули чи які побачили і вони нас налякали. Більше про особливості 3-річного віку в нашій попередній статті. 

Види страху, умовно, можна поділити на 2 види:
1.Вікові (притаманні певному віку, виникають поступово з дорослішанням). Наприклад, дитячі страхи і страхи дорослої людини – істотно різні, дитина переростає свої страхи, вчиться їх долати, але звісно, буває й навпаки.
2. Невротичні – переростають з вікових, загострюються і можуть перетворитися у фобії (нав’язливий страх), які потрібно лікувати вже з допомогою спеціалістів.

Причини виникнення страхів у дитини:

  1. Перші страхи пов’язані з потребами дитини в безпеці – страх залишитися/бути відокремленим від мами чи страх незнайомих людей, незнайомих предметів чи шуму. Але саме відчуття небезпеки ще не розвинене.
  1. У віці 3-6 років, переважає страх чудовиськ, розбійників, темряви, висоти, самотності, смерті (якщо стались травматичні події в житті дитини) або втрати когось з рідних. Це нормальні відчуття – це збереження життєдіяльності. Тривогу, найчастіше спричинюють побоювання, що батьки покинуть, що перестануть любити, фізичні покарання (у випадку, якщо дитина переживає це вдома. Якщо дитину вдома не б’ють, для неї це нормально, відповідно вона не боїться, що її можуть бити. А коли, періодично б’ють, то може боятися, знаючи, що таке можливе і допустиме в її житті), поява ще однієї дитини в сім’ї. Але в цьому віці, страх виконує й позитивну функцію, оскільки, формує певний рівень розуміння безпеки, стимулює до пізнання світу і адаптацію. 
  2. У молодшому шкільному віці, переважають страхи пов’язані зі школою, не відповідати очікуванням дорослих, страх самовираження (бояться висловлюватися, показувати, що гарно співають чи малюють, тощо), страх перевірки знань тощо.
  3. Страхітливі історії, які розказують батьки, рідні. “Страшать”. Тут, може виникнути страх перед темрявою, як обмеження поля зору, а отже, обмеження контролю, передбачуваності подій, ситуації, дії, нападу. Як наслідок, виникають і страшні сновидіння.
  4. Попередній досвід (спогади чи відчуття), насильство, травматична ситуація в сім’ї – такі страхи міцніші і їх важче побороти.
  5. Інтернет та відеоконтент, який переглядає дитина (тут слід бути уважним, навіть до кожного мультика, який дивиться дитина). Можуть виникнути страхи перед реальним чи казковими тваринами.
  6. Наявність тих чи інших страхів у дорослих, які вони проектують на дитину. Наприклад, мама чогось сильно злякалася, дитина це побачила і теж цього боїться (наприклад, у громадському туалеті заклинив замок кабінки і мама запанікувала, не змогла одразу відчинити двері, емоції взяли гору – дитина відчувши цей страх, боїться зачинених дверей, не дозволяє зачиняти двері й іншим).
  7. Надмірна опіка з боку дорослих – “Не йди туди, там впадеш”, “Туди не можна, там тебе вкрадуть”, тощо. Якщо туди йти не можна, то адекватно роз’ясніть чому саме, не лякайте!
  1. Наявний надмірний контроль за діями дитини породжує страх зміни власного “Я” (бути не собою, не таким як треба, як чекають батьки).
  2. Страх бути покараним або невиконання обіцянки дорослим – “Чекай, зараз прийдем додому і тоді я тобі допоможу/полагоджу/приготую тощо” – не дотримали свого слова, а спогад в дитини залишився + виник страх.
  3. Зараження страхами інших дітей.

Наслідки:

  1. Занижена самооцінка, невпевненість, боязкість.
  2. Невміння шукати шляхи подолання тієї чи іншої проблеми, проблеми в адаптації, навчанні, комунікації.
  3. Проблеми зі здоров’ям (психосоматика), нервова напруга, надмірна тривожність.

Перейдемо до головного, як не прищепити зайві страхи дитині?

Насамперед, щоб не прищепити – краще не лякати і не залякувати: “Перестань плакати, бо тебе зараз заберуть!” 

Цікаво є те, що фізіологічно, страх живе у животі (біль, нудота тощо), навіть дорослі, в стані тривоги чи страху, жаліються на біль чи дискомфорт,  саме в цій частині тіла.

Коли ви збираєтеся з дитиною по справах, в школу чи садочок, а дитина категорично відмовляється: “Я туди не піду, мене болить животик!”. 

Що робити?

В дитини може бути страх чогось, але вона боїться розповісти або запитати про нього. Зовні це помітно. Можна використати метод рольової гри – школа, лікарня, дитсадок, програвати з дитиною різні ситуації та дізнатися про страх більше: “Чому ведмедик не хоче йти в садочок? Йому там страшно? А чому?” тощо. Тобто, спроектувати ситуацію, яка лякає дитину, щоб зрозуміти глибше в чому полягає її страх.

Переглядаючи мультфільм, де присутні монстри, дитина висловилася про те, що їй страшно, тоді слід провести розмову. Пояснити, що так, ці монстрики у мультику, але в житті їх не існує, там їх намалював художник і наділив їх тими чи іншими якостями, але насправді, те що робив монстрик у кіно, в житті такого не буває. Після детального аналізу з дитиною, можна пограти у словесну гру. Наприклад: “Бабай існує? Ми можемо побачити його насправді, а не в мультику?”, або “Чи варто його боятися?” – так-ні.

Закріпити результат, можна ілюстраціями. Запропонуйте дитині намалювати свого монстрика, дати йому ім’я, присвоїти риси, зробити добрим (намалювати оченята, вушка, носик), зробити захисником принцеси, умовно “подружитися” з ним.

З власного досвіду. 

Святкування Хелловіну не новина для нашої країни, батьки шукають цікаві анімаційні, тематичні розваги для дитини, або вирушають з сім’єю на корпоратив в честь цього дійства. Але, якщо дитина не знає про персонажів, в образи, яких можуть бути одягнені інші діти і дорослі, але яких може зустріти на святі, слід більше про них розказати, про їхній вигляд, можна наділити їх позитивними рисами тощо. Дитина може злякатися певного образу, бо просто не була готова його побачити. Нових героїв слід вводити поступово, надати більше інформації про них дітям аби не провокувати виникнення нових страхів.

Чи помічаєте ви, як часом, дитина ставить одне й те саме питання кілька разів? Це страшенно вас дратує і ви піддаєтесь емоціям. 

Чому дитина так себе поводить? 

Якщо дитина, одне й те саме питання, ставить багато разів, це не тому що, вона “якась не така” чи хоче рознервувати маму, а тому що, відповідь на це питання, для неї настільки важливе, що вона хоче його почути багато разів.

Тому, коли дитина питає: “Чи прийдеш ти за мною в садочок сьогодні?” вдесяте, не нехтуйте відповіддю.

“Ми вже про це говорили 100 разів!” – не заспокоїть дитину.

Скажіть: “Так, звісно прийду і так буде завжди!”, навіть якщо вам треба це сказати багато разів, вам не комфортно від цього, але це заспокоїть дитину, для неї це важливо, так, вона почуватиме себе впевнено. Для дитини, яка має страх чи тривожність – важливо відповідати на питання, щоб їй було спокійно та зрозуміло що відбуватиметься далі.

  • “Мамо, куди ми йдемо?”.
  • “Ми підемо на прогулянку в парк, потім підемо туди чи туди” і т.д

Вводити ритуали (поцілунок, обійми коли відводите в садок і забираєте, тощо), розповідати, що за чим відбувається, сформувати режим дня – є ефективними способами як знизити тривожність дитини та подолати певні страхи.

Щодо арт-терапевтичних методів у роботі зі страхами.

До 5-ти років, колористика в малюнках не надто важлива, вона не несе в собі правдивої інформації про те, чого дитина насправді боїться. 

Якщо дитина малює персонажа чорним кольором, то це, ще не означає, що вона його боїться (звісно крім особливих випадків – насильство вдома, неблагополуччя тощо).

За допомогою страху легше маніпулювати дитиною, але в майбутньому, наслідки – можуть бути негативні – паніка, фобії, які лікувати без спеціалістів неможливо.

Отож, не нехтуйте вдесяте відповісти дитині на одне й те саме питання, обговорювати щойно переглянутий мультик де зображені, наприклад, монстри, плануйте режим дня та поділіться з дитиною планами на день. Ці рекомендації не панацея, це лише кілька способів як не прищепити дитині зайві страхи.

У ліцензованому приватному садочку Кіндервіль PRO, ми чуємо від дітей або від батьків про страхи їхньої дитини. Для того, щоб робота з їхнього подолання була успішною, потрібна співпраця батьків та вихователів, саме так як це відбувається в нашому садочку.

За персональним запитом, батьки мають змогу звернутися до психолога садочку та отримати ґрунтовні відповіді на свої питання.

Звісно, основна функція садочку – це догляд, розвиток та виховання дитини, але мета та одна з цінностей Кіндервіль PRO – розвиток та виховання щасливого й прогресивного підростаючого покоління.

Більше про садочок повного дня для дітей від 1,5 року:

097 986 3938

вул. Панаса Мирного, 37.

«Я-САМ» в 3-річному віці. Що відбувається з дитиною? І як це пережити?

Ви помічаєте зміни у поведінці своєї дитини, якій майже, чи вже, 3 роки?

“Я-сам!” – кричить мацьопа, коли ви хочете допомогти одягнутися на прогулянку, або прибрати зайві іграшки. Адже, ви впевнені, що без вас вона не справиться так швидко та якісно як потрібно.

А ще, проявляються незвична імпульсивність, нетерплячість, бажання, які слід виконувати вже і негайно дорослим, часом фізична агресія і впертість, втрата дитячої безпосередності.

Криза 3-річного віку – вважається однією з найбільших вікових криз в житті людини (разом з кризою підліткового віку). Про розвиток дитини до 3-х років, читайте з нашої попередньої статті.

Чому існує криза 3-х років, як вона проявляється і як допомогти дитині її подолати без стресу, в тому числі і для батьків, читайте далі.

Дякуємо автору за зображення.

Пам’ятаєте себе в 3-річному віці? Хіба фрагменти, ті, спогади, які найбільше вразили та осіли в пам’яті. Пам’ять дитини в цьому віці – це її інтерес, вона найчастіше запам’ятовує тільки те, що її вразило. Мовлення – активно формується. В дитини збільшується словниковий запас, вона наслідує, копіює вирази дорослих, сприймає всі слова буквально, тому, слід бути обережним у висловлюваннях та пояснювати. 

Зазвичай, у 3 роки, дитина стає ініціатором контактів з дорослими на мовленнєвому рівні. Сама починає розмову, питається, вчиться налагоджувати контакт. Звісно, на рівні, властивому її віку, але це важлива особливість росту дитини. Якщо ви цього не помічаєте? Не страшно, в кожного, це відбувається по-різному.

Основне новоутворення віку (властивість, що з’являється внаслідок переходу від одного вікового етапу до іншого) – виділення власного Я, здатність відрізняти себе з-поміж інших людей, усвідомлення себе як окремої людини – словесно, це проявляється у “Я-сам”.

Це час, коли формується новий тип зв’язків між дитиною та дорослими. Дитина стає активнішою, ініціативнішою та самостійнішою. Оскільки, дорослі, за звичкою, зберігають попередній тип стосунків з дитиною, і обмежують її самостійність, отримують у відповідь активний опір, всіма можливими способами, які відомі дитині. Звісно, батьки звикли, що дитина може спокійно перебирати конструктор та бавитися іграшками, і ось одного разу, вона не просто грається, а починає експериментувати, наприклад, кидається іграшками, ламає тощо, все це для того, щоб дослідити. Дитина розуміє, що про іграшку можна дізнатися більше, дослідивши її зсередини. Дитина починає розуміти, що вона окрема одиниця і може робити щось сама.

Слід зрозуміти, що дитина переросла попередній тип стосунків, в неї з’явилася власна внутрішня позиція, помітна мотивація у діях, вона потребує змін, тому “голосно” про це заявляє, дорослі називають це – вередуванням, а дитина сигналізує як вміє. Про такий прояв як вередування більше дізнайтеся з іншої статті нашого блогу.

Як розпізнати кризу 3-х років:

  1. Негативізм (відмова) – негативна реакція на прохання дорослого – мотив зробити навпаки. Можемо спостерігати певний зсув мотивів – коли дитина, часом, чинить наперекір і власним  бажанням, щоб довести свою правоту. Цей прояв – вибірковий (проявляється не до всіх).
  2. Впертість (дитина, щось робить, бо вона так сказала, навіть якщо це повністю суперечить її першочерговому бажанню, бо головне зробити інакше, ніж каже дорослий, бо я не одне і те саме, що дорослий, але довести свою правоту потрібно; кричить, бо їй треба щось сказати, хоч і бачить, що дорослий може бути зайнятий). Метою тут є – прагнення просунути власні рішення .
  3. Норовитість (спрямована проти всієї системи виховання в сім’ї, а не до когось конкретно).
  4. Свавілля (відокремлення від дорослого, самостійність у реалізації задумів).
  5. Обезцінювання (знецінення особистості дорослих, обезцінювання встановлених правил, норм і меж).
  6. Після 3-х років активно розвивається уява, оскільки є база – предметний досвід, діти багато фантазують, часто придумане чи дуже бажане, видають за дійсне. Ще є 2 промінця, “зірочки” симптомокомплексу: деспотизм (ревнощі, через формування шкали справедливо – несправедливо) і бунтарство (опір надмірній опіці, авторитету дорослого – дитина, ніби хоче зайняти його місце – бути самим авторитетом).

Криза – це не погано! 

Це ріст та перехід вашої дитини на новий віковий рівень розвитку, сприймання, мислення та формування уявлень про світ, становлення особистості і нового, продуктивнішого способу взаємодії зі світом. Це не завжди, очевидність вищезгаданих проявів, це не означає, що дитину слід негайно “лікувати” від цього. Це потрібно правильно і корректно пережити, прийняти і без вашої, дорослі, допомоги та адекватної оцінки ситуації, це зробити дитині буде важче.

Що робити та як дорослим прийняти “нову” дитину?

  1. Усвідомити, що зміни відбудуться. Прислухатися до бажань дитини. Криза не розсмокчеться сама, якщо жити в конфліктних стосунках. Все забороняти, проявляти агресію. Пам’ятати – які стосунки під час кризи сформувалися, так вони і розвиватимуться надалі. Адже, якщо в сім’ї – норма жити в конфлікті, отже, і дитина думає, що так має бути.
  2. Дозволяти дитині бути енергійною та допитливою, самостійною, менше наполягати на своєму, дозволити проводити більше часу дитині з іншими дорослими (бабуся, дідусь, тітка тощо), щоб зменшити до нуля – негативізм конкретно до мами чи тата.
  3. Тандем (мама+тато) у вимогах та правилах щодо дитини. Синхронність у вихованні. Якщо мама щось не дозволяє робити категорично, а тато навпаки, йде на поступки та дозволяє – цей метод неефективний у вихованні та подоланні дитиною проявів кризи. Це не гра у “доброго-поганого поліцейського”. Це праця над добробутом та розвитком дитини, спільна праця. Після завершення цього етапу у розвитку дитини, ваша завдання залишитися авторитетом в її очах, а не навпаки.
  4. Дати можливість набути досвіду шляхом програшу (у випадках впертості), щоб дитина зрозуміла, що реалізація власних бажань, таким гострим шляхом не завжди приводить до успіху та бажаного результату. Давати можливість робити помилки, але бути страховкою, підтримувати. 
  • Приклад з праскою – якщо дитина обпеклася, це її досвід, звісно, надалі вона не буде цього робити, але це дитина має зрозуміти сама, слова підтримки, а не докорів, при набутті досвіду, мають бути обов’язково: “Ти обпікся, мені дуже прикро!”. В жодному випадку не нападати і не казати: “Я ж казала!”. Обговорити цей момент із застосуванням інших прикладів.
  • Приклад з парасолькою. Погода вітряна, але без опадів. Дитина вперто хоче взяти на прогулянку нову парасольку. Перший порив вітру зриває з рук парасолю і ламає її. Дитина засмучена. Обговорюємо ситуацію. Будуємо теорії як можна було уникнути такої ситуації і неприємного результату. Думаємо з дитиною як можна зарадити ситуації (зремонтувати парасолю, брати її коли опади, але не сильні пориви вітру). Шкодуємо про те, що сталося, але досвід який при цьому набула дитина важливіший. Ми зробили висновки і можемо далі рухатися.
  1. Надати свободу вибору і ЧАС. Елементарно, у виборі одягу, чи сніданку (обіду), куди піти погуляти чи в який магазин піти за кіндером. Але звісно ж, з вашою участю і допомогою. Дитина проявляє свою самостійність, а ви підтримуєте (наприклад, дитина хоче сама одягнутися на прогулянку, після цього ви можете запропонувати допомогу: “Чудово. Ти добре одягнувся. Ой, давай я допоможу тобі заправитися, щоб було зручніше бігати на вулиці”).

Криза розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності, яка стає провідним видом діяльності дитини, зростанням фізичних та психічних можливостей, яким допомагають проявлятися батьки, завдяки наслідуванню та мовленнєвих вказівок дорослого, в дитини з’являються і перші навички самообслуговування.

Пам’ятайте, від якості переживання сім’єю кризи залежить майбутнє життя і  формування особистості дитини. Криза має відбутись і відбудеться, оскільки напрацьований старий спосіб взаємодії зі світом для дитини вже не актуальний (не задовольняє її базові потреби), а по-новому дитина ще не навчилась. В цьому і полягає криза – формування і закріплення якісних новоутворень.

В Кіндервіль PRO – кожен вихователь вивчає психологічні засади розвитку особистості. Власний досвід та теоретична підкованість дає можливість обговорювати та надавати практичні рекомендації батькам як діяти у тих чи інших суперечливих моментах виховання дитини та подолання криз, в тому числі кризи 3-х років.

Про садочок повного дня Кіндервіль PRO дізнавайтеся більше з наших статей та безпосередньо за номером 097 986 3938.

Вул. Панаса Мирного, 37.

Заборонені слова “чемний/нечемний”. Або, що ви пропустили?

“Катруся, ти ж чемна дівчинка, потрібно все доїсти”.

“Остап, ти нечемний, так себе не поводять слухняні діти!” (тому я не хочу з тобою гратися, тебе обіймати).

Що то за слова такі “чемний-нечемний”, як їх розтлумачити, як їх сприймає дитина?

Чи впевнені ви, коли звертаєтеся так до своєї дитини, вона розуміє значення цих слів? Як розтлумачує у своєму віці?

Ви гарантуєте, що в дитини не закралася думка, що ви перестали її любити, бо вона перевернула вазу, чи не прибрала іграшки за собою?

Часом, емоції беруть гору і аж ніяк, не виникає думка завершити болючу фразу словами – “Але я все одно, люблю тебе попри все!”. Так, ці слова звучать, але вже запізно.

Формулювання “будь чемний”, “зроби гарно” – маніпуляція дитиною. Метод і слова, які однозначно покращують нам, дорослим життя, роблять дитину зручною для нас та сприяють швидкому вирішенню проблемного питання та ситуації, яка виникла, але чи вірно розуміє їх дитина, чи не викривляється сприйняття правил соціальної поведінки та чи не загоряється в ній, вогник комплексів, які обов’язково вибухнуть в майбутньому?!

У Кіндервіль PRO, слова, які формують нечіткі чи неправильні причинно-наслідкові зв’язки та сприймаються дитиною без усвідомлення, викликають нерозуміння, чому саме так робити не треба чи треба – не використовують!

“Дресирування” дитини категоріями “чемний – нечемний”, “будь гарним хлопчиком/дівчинкою”, забезпечує відносно швидкий результат, робить дитину “зручною”. А якщо зручною для нас, батьків, то і зручною для оточуючих. Такою дитиною легше маніпулювати і управляти друзям, керівнику, колегам. Від неї легше буде отримати бажане для інших, за рахунок її власних інтересів. Давайте запитаємо себе: я народила і виховую дитину для оточуючих? Щоб їм було з нею комфортно? Чи моя задача як мами/тата навчити дитину цінувати себе, мати свою точку зору, цінності, принципи і будувати щасливе для себе і екологічне для оточуючих життя? 

Відсутність “дресирувальних моментів” в процесі виховання дитини, процес більш складний, довгий, потребує більшої витримки і терпіння від батьків і вихователів, проте, сприяє збереженню і адекватному формуванню самоцінності, корректному формуванню причинно-наслідкових зв’язків, поваги до середовища тощо.

Як тоді бути?

ПОЯСНЮВАТИ. 

Більше часу витратити на аналіз, але дати можливість дитині зрозуміти, чому саме цей її вчинок викликав у вас ті чи інші емоції, відкрито та прозоро побачити, зрозуміти сенс.

“Ти чемний!” – малозрозуміло навіть для дорослих, адже в кожного це поняття тлумачиться по-своєму, різні межі, різні позиції у вихованні, різні оцінки вчинків.

Теорії вікової психології, містять твердження, що до 10 років, діти, зазвичай, не мають достатньо ресурсів, щоб зважити свої вчинки та обдумати, чому їхня дія викликала в когось ті чи інші емоції, продумати наперед, а чи варто робити те чи інше, якщо воно може когось образити, або навпаки. 

До цього віку, ми, ніби, використовуємо елементи “приборкування”, закладаємо норми поведінки та зразки соціальної взаємодії з іншими, словесно (що мало б бути донесено в зрозумілому вигляді дитині, якій 2 або, наприклад, вже 7 років) та власним прикладом. 

Після 10 років – вчинки осмисленіші, але аналізуються на основі того, що ми вже сформували та заклали раніше.

“Не малюй по стінах, бо це негарно!” – а що тоді гарно?
А раптом, дитина, яка вивчає цей світ, досліджує, експериментує, спостерігає за навколишнім світом – де на стінах малюють (в торгових центрах, на муралах, в кімнатах в поліклініці чи в тому ж садочку) і вважає цей вчинок неймовірно цікавим, захоплюючим і з захватом біжить кликати маму, щоб показати їй свій “шедевр” та однозначно очікує на ту ж емоцію захоплення. А отримує, незрозумілу та суперечливу відповідь. Яка в майбутньому, може сформувати ряд комплексів та страх проявити себе. 

А може, дитина зробила цей чи інші вчинки, щоб привернути вашу увагу?!

Пояснити: “Не малюй по стінах вдома, бо ми з татком придумали, що ця стіна повинна бути такого кольору, довго працювали, щоб стіна, була саме такого кольору, без малюнків. Твій вчинок засмутив мене. Я засмучуюсь, коли псують мою роботу. Але я все одно тебе люблю. Ти можеш намалювати на листку, створити картину та повісити на стіну, так ми її прикрасимо”. Та інші пояснення зрозумілі для дитини. 

Зараз, популярними є дошки, самоклеючі плівки які кріпляться до стін, в кінці кінців – шпалери-розмальовки тощо, те що не обмежить поле пізнання особистості, що росте та не руйнуватиме її прагнення до самовираження. Адже, її вчинок не мав на меті нашкодити свідомо.

Почніть пізнавати вікові особливості психіки дитини з попередньої статті Блогу, за посиланням https://cutt.ly/ij1pySc

Зверніть увагу!

Не ТИ мене засмутив, а твій ВЧИНОК мене засмутив.

Ми вказуємо не на особу, а на вчинок. Не ти заважаєш, а вчинок заважає. Так, зрозуміліше. Так, не виникають страхи, що мене не люблять. Так, ми не зачіпаємо самодостатність дитини.

Тут, вчинок не виступає чимось абсолютно відокремленим від людини, що його коїть. Вчинок, не є окремо від мене, але в мене є вибір його не робити. І не боятися, при цьому, підвішених понять бути чемним чи нечемним, а усвідомлювати його причини та наслідки для себе та інших.

Про слова “чемний-нечемний” у Кіндервіль PRO.

“А що ти робиш?” – запитала Оленка у виховательки, після творчого заняття.

“Я прибираю після заняття, ми попрацювали, зробили багато цікавого, отримали чудові малюнки, але залишили після себе сміття та бруд, дещо ви допомогли мені прибрати, а тепер я завершую”.

“Ти чемна!”

“А чому я чемна?”, – спитала вихователька.

“??”.

“Ми прибираємо, знову робимо нашу кімнату чистою, де ми можемо гратися з друзями, залишатися чистенькими, щоб нам нічого не заважало зайве, щоб ми могли сісти за столики і робити щось інше, не бруднитися фарбами та мати багато місця, щоб продовжити інше заняття чи гратися. Але робимо ми це, не для того, щоб бути чемними, а щоб наша кімната була чистою, щоб ми не забруднювали місце де нам затишно. Коли брудно, це може заважати нам займатися, бігати чи гратися, правда?”

Так, ми сформували в Оленки, яка знала тільки, що “Чемні, мають прибирати за собою”, причинно-наслідкові зв’язки, цього поняття. 

Поняття “добре-недобре” і в дорослому світі досить загальні та часом, суперечливі.

“Ти був чемний на занятті, тому я дам тобі наліпку” – а як це, я був чемний, що я такого зробив, незрозуміло. Але наліпкам всі завжди радіють. Такого формулювання від вихователя ви не почуєте в Кіндервіль PRO. 

Натомість, почуєте:

“Я даю тобі наліпку, тому що ти не заважав друзям під час заняття, не кричав і всі могли почути, що я розповідала”. 

Або “Я не дам тобі наліпку, бо сьогодні ти вдарив Максима. Йому було боляче. Твій вчинок дуже засмутив його і мене”. 

Тобто, не ТИ мені не подобаєшся, а мені не подобається твій ВЧИНОК.

Ми завжди шукаємо короткий шлях, щоб закрити питання, але ми поруч з дитиною, щоб пояснити, сформувати в дитини впевненість в собі, бажання проявляти себе в конструктивному руслі, саме для цього й пояснюємо й аналізуємо.

Відгомін слів “чемний-нечемний” у вихованні, ми можемо спостерігати і в старшому віці. 

“Я буду з тобою дружити, якщо ти даш мені цукерку” – відкрита маніпуляція, погодьтеся. А який вихід? Звісно ж поділюся, я ж чемна дівчинка, а чемні діти діляться. 

А думка про те, що це за друг, який тільки за таку винагороду буде з тобою дружити, навіть не виникає. 

Ніхто не каже, що ділитися не треба, але вибір завжди має бути за самою дитиною. В житті, бути зручним – не значить бути щасливим, мати хороших друзів та не боятися висловлювати свою думку чи позицію, не боятися постояти за себе.

Не використовуйте слів “чемний/нечемний” без пояснень, це гірше сказується на самоцінності дитини в дорослому віці, обмежує її.

Веди себе чемно – будь зручним для мене, адже, чемних всі люблять. Доїдай весь обід, навіть якщо він тобі не смакує, ти ж чемна. Гарно вчися, бо високі оцінки – це показник, що ти чемний учень, всі чекають від тебе високих балів.

Але, чи будь щасливим та самодостатнім в майбутньому, орієнтуйся на власні судження та оцінки, на власні потреби та бажання, не бійся проявляти себе та свою індивідуальність, висловлювати свою думку та позицію, не бійся сказати, що тобі щось не подобається, будь зручним для себе, а не для когось, це ті питання, вирішення яких, напряму залежить від нас, саме зараз.

Методика розвитку та виховання в Кіндервіль PRO – це сучасний багаж знань, методів, форм, стилів та способів плекання прогресивного та впевненого в собі майбутнього покоління. 

Дізнайтеся про нас більше завітавши на презентаційну екскурсію в зручний день.

Попередньо зателефонувавши 097 986 3938.

Кіндервіль PRO – вул. Панаса Мирного, 37.

«Як Я росту?» Покрокове освоєння світу дитини, від немовляти до дошколярика

Маленьке диво з’явилося у вашій сім’ї – малюк.

Це чудово. Це радісно. Це прекрасно. Це нове сприйняття світу та себе у нових ролях. Це догляд, турбота та любов до частинки своєї душі, до своєї дитини. А також, сувора перевірка новоспечених батьків на міцність, надійність, дорослість.

Що складного та нового у цьому питанні? Ем…Напевно, все. Якщо це перша дитина в сім’ї.

Дитина росте. Росте щодня, щогодини, щосекунди. І Вам потрібна інформація. Як? Коли? Де? А може? Чи справді? Чому? Та навіщо? Як багато запитань починаються цими словами.

Джерел інформації довкола багато – це безперервний потік даних, що є довкола, думки схожі та не схожі одна на одну, поради, що іноді, навіть суперечать одна одній.

Сімейний простір Кіндервіль PRO, не дасть Вам заблукати у вирі інформаційних потоків і попіклується про психологічний аспект підготовки батьків, до росту та розвитку своєї дитини.

Насамперед, пам’ятайте, кожний віковий поділ є умовним. Якщо, наприкінці певного вікового етапу, Ви не помітили, тих чи інших характеристик чи проявів у дитини, не хвилюйтесь, для кожної дитини це – індивідуально. Але, все ж, якщо у Вас є певні побоювання, не бійтесь звертатися до Вашого педіатра за консультацією та оглядом, розпитати детальніше та почути більше.

КРОК 1. Вік – новонароджений (0-2 міс).

Яке велике щастя з’являється на світ, хоч і зовсім малесеньке на вигляд. Як багато нового та незвіданого траплятиметься на шляху дитини, поки вона ростиме, так само, багато нового та невідомого з’являтиметься на шляху її батьків. Якщо із факторами переодягання, годування тощо, справитися легше, оскільки це дії, які легко можна засвоїти, то для того, щоб зрозуміти психологію маляти, слід зануритись глибше та усвідомити певні моменти.

Психологи твердять – важливий перший контакт дитини зі світом, після пологів – так зване психологічне народження дитини. Перші емоції, зазвичай, негативні – назадоволення, страх, пов’язані з органічними потребами (їжа, зміна підгузника).

Часті тілесні (обійми, масаж по спинці) та емоційні контакти є дуже важливими для виживання маляти (психологічний аспект розвитку). Емоційний контакт з матір’ю, закладає у психіці людини, почуття захищеності, задовольняє базову потребу у безпеці, та формує почуття довіри до навколишнього світу, до інших людей та до самої себе. Якщо, такого контакту недостатньо, формуються такі риси характеру як – боязкість, недовіра, підозрілість. Згадайте, що Ви чули про дітей, котрі росли без батьків, в закладах інтернатного типу. На жаль, для більшості з них, ці якості є характерними, недовіра до світу та підозрілість затримують розвиток соціальних навичок та прийняття норм життя у суспільстві.

Психічні процеси – поділяються на пізнавальні (мовлення, сприймання, відчуття, мислення, пам’ять, увага, уява) та емоційно-вольові (емоції та почуття, воля, мотивація). 

Сприймання є основним психічним процесом у новонароджених – вони реагують на звуки, емоції (вчаться розрізняти радість, сум, роздратованість, прояви любові та ототожнюють їх з діями, звуками, які здійснює той, хто найближчий до дитини), предмети, людей (звикають до тих, хто постійно з ними контактує та реагують, кожен по-своєму, на чужих людей) тощо.

Ви здивуєтесь, але навіть новонароджені навчаються. Зокрема в психології такий процес, позначають як механізм імприндінгу (прив’язаність до першої особи з якою відбувся емоційний та тілесний контакт (обійми, взяття на руки)). Завдяки цьому, процесу навчання, виникає – сильний емоційний зв’язок між дитиною і батьками, що в майбутньому, неабияк сприятиме позитивним відносинам між ними.

Рухи, зокрема легкий масаж спинки чи животика, розтирання пальчиків, згинання-розгинання кінцівок – також, є сферою розвитку новонароджених на яку слід звернути особливу увагу. Адже, такі дії, необхідні для навчання пересуватися в просторі та оволодіння предметними діями (утримання, схоплення, тримання, маніпуляція предметами (виделка, ручка тощо)) людини.

Розглянемо особливі прояви в поведінці та діях малюка.

80% свого часу немовля – спить, це абсолютно нормально. Так само, як дорослий під час сну, відновлює свої сили, так само й немовля – росте, набирається сил, також, це полегшує адаптацію дитини до абсолютно нового середовища життя, в яке воно потрапило, після безпечної та комфортної у всіх відношеннях, утроби матері, а також закріплюються нейронні зв’язки, що утворюються в стані бадьорості . Така адаптація (пристосування до нових умов життя) зумовлює першу психологічну кризу людини – кризу новонародженого.

Адже, уявіть: «Вам комфортно, безпечно, Ви усім забезпечені для нормального функціонування, ідеальна температура та зручне положення. І тут, чомусь раптом, все змінилось, Ви потрапили у різко освітлений, гучний, часом холодний та дискомфортний світ. Ви хочете назад. Але ж ні. Тепер Ви змушені жити в цьому світі». Важко, це пережити, правда ж?

Отож, чому «криза»? Таким терміном, позначають перехід людини від одного вікового етапу до іншого, коли дитина подорослішала, і стара схема взаємовідносин зі світом вже не є дієвою, а нову дитина ще не напрацювала. Це напрацювання нової моделі взаємодії зі світом, у відповідності із своїми потребами шляхом проб, помилок, досліджень і спостережень.

Кожна криза, вважається сензитивним (ще кажуть чутливим) періодом – тобто, тим, який найбільш сприяє розвитку певних психічних функцій людини (мовлення, сприйняття, прямоходіння). А знаменується, перехід людини з одного вікового етапу на інший – психологічним новоутворенням – так званою властивістю, яка забарвлює всю діяльність людини.

В період новонародженого, такою діяльністю, є фізіологічне відправлене (сон, їжа) саме ця діяльність, є провідною у цьому віці.

Якщо Ви спостерігаєте такі реакції у свого малюка, як:

– Комплекс пожвавлення (позитивна емоційна та рухова реакції на появу дорослого, голос чи дотики мами, тата).

– Соціальну посмішку – наприкінці 1-го місяця, прояв позитивної емоційної реакції на батьків.

– Певну втрату ваги, в перші місяці після народження.

То ймовірно, ці симптоми сигналізують про дорослішання Вашої дитини та перехід її на новий віковий етап розвитку – Немовляти.

Психологи визначають, що «бондінг» – утворення емоційних відносин між батьками та дитиною, є чудовими «ліками» для подолання кризи новонародженого та полегшення стресу від процесу появи на світ. Отож, не соромтесь і не бійтесь, ні мама, ні тато, проявляти більше любові та позитивних емоцій до своєї дитини, саме у віці новонародженого, адже, так, Ви закладаєте перші цеглинки особистості, які є найважливішими у фундаменті під назвою «людина».

КРОК 2. Вік – немовля (2 міс – 1 рік).

Криза новонародженого минула майже непомітно? Чудово, але наступні вікові переходи – ще унікальніші та яскравіші.

Продовжуємо рости та розвиватися. Напрямками розвитку є емоційна та фізична сфери. Тому, методами розвитку можуть бути – емоційні контакти (читання казок для дитини з емоційними вираженнями, співати для дитини, включати музику – при цьому не обов’язково класичну (хоча це теж гарний варіант), робити вправи (розгинання, згинання та розтирання кінцівок, легкий масаж спини, животика), заохочувати до сидіння, пізніше вставання на ніжки та повзати і наприкінці цього вікового етапу – робити перші кроки.

З 2-3 місяців, почнімо оточувати дитину яскравими предметами, які можна взяти до рук, спробувати на смак, порозглядати. Так, формуватимемо пізнавальний інтерес до навколишнього світу. Не бійтесь, що дитина щось розіб’є, розіллє, випустить з рук, зламає, щоб подивитись що всередині. Це чудово, адже, вона пізнає світ завдяки цьому. Головне прослідкувати, щоб предмети, які є небезпечними, не потрапляли до рук дитини, краще знайти безпечну альтернативу для “досліджень”.

Продовжуємо формувати мовний слух – багато розмовляємо, читаємо казки, добре, якщо при цьому, дитина бачить Ваше обличчя – так вона знайомиться з емоційним значенням, того чи іншого слова. Після 6 місяців, діти починають відтворювати дії дорослих. Можете показувати, як користуватися горнятком, ложкою чи виделкою тощо – дитина бачить такі маніпуляції з предметами та намагається їх відтворити, відносно правильно, так як дорослий.

«Не робити за дитину те, що вона може зробити сама» – цей девіз актуальний для дитини, вже з немовлячого віку. Не обмежуйте її свободу та бажання зробити щось самостійно (встати на ніжки – не підштовхуйте, дайте зробити помилку, дайте можливість зробити 10-20 спроб, але встати на ніжки, досягнути успіху у цьому, таки, самостійно; не вдається розкрити яскраву книжку чи ввімкнути цікаву гру, яка їздить на колесиках – нічого, вірте в малюка, він і сам чудово вирішить цю проблему). Страхувати малятко при цьому – ніхто не забороняє, Ви ж таки мама, бережіть нерви =)

Приблизно з 3-х місяців, починаємо чути від дитини цікаві звуки. Це розпочався процес становлення мовлення. Розпізнаємо, що до чого:

– З 3 місяців – чуємо гуління (звукова гра голосними буквами).

– З 7 місяців – лепет (багаторазове повторення складів – мамамамама, тататататата, бабабаба).

– З 10 місяців – повторює слова.

– 1 рік – вслуховуємось в «колофраз» – 1 слово позначає різні об’єкти, ситуації (дай – позначає пити, їсти, гаряче або своє початкове значення).

Ось так, росте наше немовля. Провідним видом діяльності, для малюка, залишається зміцнення емоційного контакту, зокрема у вигляді емоційного спілкування з дорослими (завдяки методам описаним вище). Чому це важливо? Нагадаємо – здатність дитини в майбутньому любити, тих хто її оточує та ставитись прихильно до оточуючого світу, залежить від того, скільки любові і в якій формі, вона отримувала її, саме у цьому віці.

Прослідковуються цікаві емоції, які можуть не співпадати із ситуацією чи словом, але потрошки дитина розпізнає їх, це формує гарну базу та полегшує роботу над розвитком емоційного інтелекту (розумітиме свої емоції, емоції інших людей, розрізнятиме їх) у майбутньому. Також, у цьому віці проявляються індивідуальні відмінності та емоції дитини, які на 80% – позитивні, аніж у віці новонародженого.

Центральними новоутвореннями, тобто властивостями, які забарвлюють всю діяльність, дитини цього віку –  є потреба в спілкуванні з дорослими (емоційно та тілесно); перцептивна діяльність (дослідження оточуючого світу завдяки рецепторам) і звісно ж, прямоходіння, яке зумовлює новий тип зв’язку з дорослими, адже дитина стає більш самостійнішою в своїх діях та часом, негативно реагує, коли дорослий намагається допомогти (коли дитина хоче сама одягнутись, чи взутись, чи залізти в коляску тощо).

Після 1 року, проявляються ознаки другої кризи розвитку людини – Кризи 1 року життя:

– Плаксивість.

– Похмурість.

– Порушення сну.

– Впертість.

– Втрата апетиту.

Через руйнування попередньої системи взаємозв’язку з дорослими. Тобто, перехід від біологічного до соціального типу розвитку, збільшення потреби в спілкуванні та самостійності в діях, формуванням мовлення.

Шляхи подолання кризи 1 року життя – «Не робити за дитину те, що вона може зробити сама». Надати певну самостійність та свободу дій. Змиритися, що малюк став дорослішим та хоче проявляти певну незалежність від дорослих.

Оскільки, розвиток маляти, стає направлений, в більшій мірі, на соціальний аспект – час знайомити дитину зі світом і в інший спосіб. Почати дбати про процес соціалізації дитини та адаптації до нових соціальних умов (садочок), давати можливість розвиватись в нестандартних, оригінальних та незвичних, ніж вдома умовах. Проводити час з однолітками та навіть знайомитись з іноземними мовами (але не тільки переглядаючи мультики). Час відвідати заняття з раннього розвитку для малюків від 1 року.

Кіндервіль – це мережа дитячих закладів, яка як ніхто знає, який результат приносять заняття з раннього розвитку для малят від 1 року. Адже, вона ці результати продукує. Перше заняття з розвитку, в «Кіндервіль дитячий центр» – є пробним та безкоштовним. А з 1,5 року, приходьте у приватний садочок повного дня «Кіндервіль PRO». Ростіть та розвивайтесь разом з Кіндервілем.

Попереду у нас, ще 3 вікових етапи.

Продовжуйте читати наш блог та освоювати світ дитини разом з Кіндервіль PRO.

Коли сім’я – НЕкомфортне середовище.

Сім’я – місце Сили!!!

Так має бути.

Люди, які люблять один одного, об’єднуються і створюють сім’ю.

Любов – це безпека, підтримка, сприяння, повага, розуміння, розвиток, в сім’ї БЕЗПЕЧНО.

Саме в сім’ї, у дитини формується картина світу, її місце в ньому і модель взаємодії з навколишнім світом. Те, як все відбувається в сім’ї (комунікація, стосунки, підтримка, ведення господарства, прояви емоцій і почуттів тощо), є для дитини нормою. Якщо батьки підтримують один одного в переживанні невдач – дитина розуміє, що це норма в людських стосунках. Якщо тато байдужий до мами – дитина розуміє, що байдужість в подружніх стосунках також норма і, скоріше за все, побудує собі, такі ж «нормальні» стосунки з партнером у майбутньому. Хоча, інколи,  діти діють від зворотнього: «аби не так, як вдома», проте, на жаль, це рідкість. Якщо батьки карають дитину фізично − дитина розуміє, що так має бути. А якщо це нормально, отже, так можна робити по відношенню до інших дітей, людей. Адже, це стає для них «нормально».

Діти дуже вразливі, разом з тим, надзвичайно адаптивні. Їх легко скалічити, при цьому життєдіяльність зберігається, проте умови каліцтва сприймаються як норма.

Що розуміє дитина коли її фізично карають: так має бути, це нормально, мене можна бити, я можу бити, відчувати біль при спілкуванні з людьми − норма спілкування, можна порушувати мої кордони, отже, можна і мені порушувати кордони інших людей, я гірший за інших,  зі мною щось не так, мене не люблять, я поганий, я заважаю, фізична сила  вирішує хто головний, для чого мене народили?, насиллям я можу отримати бажане, агресія і ненависть − нормальний фон для життя, я не відповідаю за свої вчинки і емоції, в цьому винні інші.

Коли батьки фізично карають своїх дітей?

Коли діти і їхні дії не відповідають очікуванням дорослих.

Коли дитина не виконує прохання, не слухається (проте, вона і не має цього робити). Не виконує прохання і не слухається дитина тоді, коли її актуальність не співпадає із актуальністю дорослих, коли увага направлена на інші предмет або процеси, коли дитина проявляє свої,  такі важливі для неї самостійність, ініціативу, певну вікову зрілість, відповідальність, які є незручними для дорослих. Отримуючи «запотиличник», дитина розуміє, що ініціатива, власні інтереси, самостійність, відповідальність і розвиток − це погано, тому що боляче. Це про безпеку? Ні!

Застосовують силу щодо дітей, батьки й тоді, коли відчувають свою безпорадність, як останній можливий аргумент своєї влади над дитиною. Безперечно, дорослі фізично сильніші за дітей. З цим ніхто не сперечається, тому і не варто це доводити!

Якщо Ви використовуєте  фізичну силу (різко смикнути за руку, міцно до болю стиснути долоню, з наміром зробити боляче, сильно витерти носа тощо) до дитини, задумайтесь над наступними питаннями:

– Чи Ви народили дитину для того, щоб за її рахунок насолоджуватись владою і власним «псевдо-всесиллям»?

– Сенсом життя Вашої дитини – бути зручною для вас, чи бути щасливою?

– Ви для дитини, чи дитина для Вас?

– Чи Ви б хотіли, щоб з Вами так поводились? А якщо з Вами так поводились (нажаль), чи додало це вам відчуття щастя, повноцінності?

– Ви маленька,  ображена, слабка людина, яка не може зарадити власним емоціям, чи відповідальний дорослий, від якого залежить життя і його якість для Вашої дитини?

– Якщо дорослий використовує фізичну силу щодо дитини, то це не дитина «якась не така», а дорослий такий, що потребує допомоги, сприяння, консультації психолога, для внормування свого емоційного стану, усвідомлення своєї батьківської ідентичності і напрацювання конструктивних моделей поведінки з дитиною, пошуку особистих резервів.

В соціумі, дитина обов’язково зіштовхнеться з несправедливістю, несприйняттям, певною мірою насиллям, сарказмом і іронією (це приховані форми агресії), небезпекою та жорстокістю. Тому, сім’я, має бути антагоністом суспільству: вчити любові, підтримці, життєвій мудрості.

Давайте любити дітей, а отже, зважати, щоб кожне слово і дія по відношенню до дитини, приносили їм користь. Користь не на наш погляд, а на їхній погляд. Власне, любити дитину, навчити її любити і бути щасливою, є основним завданням відповідальних дорослих і свідомих  батьків.

В сімейному просторі Кіндервіль PRO – турбуються про психологічне та фізичне здоров’я вихованців, тому для батьків, час-від-часу, проводяться цікаві та корисні зустрічі зі спеціалістами  різних галузей, зокрема галузі охорони здоров’я.

Як важливо проявляти турботу та любов до своїх вихованців, бути для них ПРАВИЛЬНИМ прикладом у житті. Ця істина відома, не лише вихователям та помічникам вихователів в приватному садочку Кіндервіль PRO, але й усім батькам наших кіндерят, які завжди мають можливість отримати актуальну інформацію та пораду від знавців своєї справи.

Дізнавайтесь більше про нас, наші цілі та місію на презентаційній екскурсії.

Записатись на презентаційну екскурсію в Кіндервіль PRO, можна за телефоном 097 986 3938

Дізнатись актуальну інформацію про наш садочок, в просторах інтернету, можна на нашому сайті – http://kinderville.pro/

Що роблять дорослі, для того щоб дитина почала вередувати?!

Вередування це термін, яким дорослі називають певну поведінку дітей.

За своєю природою вередування це послання дитини для дорослого, про відчуття певного дискомфорту та неврахування цих відчуттів дорослими, які контактують з дитиною. Це сигналізує про ігнорування значної частини актуальних потреб маляти.

Існують різні ситуації, які спонукають дитину вередувати:

1. Коли вередування – це реакція на незадоволену актуальну потребу.
Зробити самостійно, дослідити, скуштувати, розвалити, випробувати власні можливості, дослідити реакції батьків (Важливо!!!! Не розсердити, а дослідити можливі реакції найближчих людей).

2. Коли вередування – це нерозуміння дитиною правил поведінки:

– гіперпротективний (забагато свободи) і гіпопротективний (замало свободи) типи порушень у процесі виховання, їх поєднання в одній родині.
– нестійкий характер заборон.
– емоційна лабільність дорослих в сім’ї.

Дитині дуже важко зрозуміти межі, якщо вони суб’єктивно-динамічні. Якщо в сім’ї між усіма її членами існує єдина система виховання: заборонено їсти солодке до обіду і це узгоджено з мамою, татом, і всіма іншими родичами, це чудовий показник гармонії виховання. Такі правила дитині є зрозумілими (при наявності аргументації з боку батьків).

Натомість, якщо з мамою цього робити не можна, а з татом можна дитина бачить, що рамки цієї заборони можна посунути і шукає, за допомогою, капризів, можливість це зробити. Те саме стосується і заборон, які залежать від настрою дорослого: хороший настрій в тата можна копати м’яча вдома, поганий настрій в тата не можна.

3. Коли вередування – це нерозуміння власних емоцій і станів.

Діти тільки вчаться конструктивно виражати і розуміти свої емоції. Надмірна їх інтенсивність викликає в дітей стан: злість + розгубленість, що також супроводжується наступним:

– дитина не розуміє що відчуває;
– не розуміє як це виразити;
– не розуміє що зробити;
– не знає чого вона хоче.

4. Коли вередування – це нездорова обстановка в сім’ї.

В даному випадку капризи є протестом проти напруження в сім’ї, сварок. Енергія, яка має бути виражена в любові членів сім’ї один до одного, витрачається на з’ясування стосунків. Дитина протестує, привертає увагу до себе.

5. Коли вередування – це реакція на втому, хворобу або на медичні препарати.

До певного віку дітям важко ідентифікувати локацію і характер фізичного болю і дискомфорту (окрім болю в животі, голові і локального болю від удару, подряпини тощо). Дитина не розуміє що відбувається в тілі, відчуває біль, на що накладаються незрозумілі їй емоційні переживання.

Отже, для профілактики поведінки «вередування» дитини та збереження її психо-емоційного стану, батькам, ВАЖЛИВО:

Створювати дитині умови задоволення актуальної потреби характерної для кожного сенситивного (ЧУТЛИВОГО) періоду.

ЗДОРОВИЙ КОМПРОМІС між межами дозволеного і забороненого.

Стійкий характер обмежень і рамок дозволеного (не залежно від настрою батьків). НАЯВНІСТЬ АЛЬТЕРНАТИВИ: не можна рвати книжки, проте, можеш порвати газети, папір тощо.

ЄДНІСТЬ ВИМОГ всіх членів сім’ї у процесі виховання дитини.

Спокій, стриманість і розуміння батьків по відношенню до дитини, ОБОВ*ЯЗКОВА ПІДТРИМКА і роз’яснення ЩО і ЧОМУ відбувається.

Свідомо налагоджувати доброзичливі стосунки в родині, ставитися з ПОВАГОЮ до кожного.

Підтримувати в сім’ї один одного, поважати, спілкуватись, проводити час разом, ділитись секретами та БУТИ ЩАСЛИВИМИ разом.

В сімейному просторі КіндервільPro дітки не гають час на капризи, адже в них просто немає на це часу.

Професійні вихователі та психолог активно працюють з дітками для того, щоб СЕНЗИТИВНИЙ ПЕРІОД (найбільш чутливий) минув безболісно та результативно. А цікаві ігри та заняття сприяли емоційному розвитку малюка.

Приєднуйтесь до великої родини Кіндервіль вже сьогодні та приходьте знайомитись з нами на презентаційній екскурсії.