«Складна» дитина – зона росту для вихователя і для батьків. Це причина почитати тематичну літературу, прислухатися до себе, «Чому мене щось дратує і нервує в цій ситуації, чи в цій людині?», проконсультуватися з психологом (можна в садочку, якщо він там є), подумати над тим, для чого, ви є мамою чи татом: щоб навчити свою дитину бути щасливою?! Чи, щоб втішатись своєю владою над нею?!
Бо, зазвичай, мене дратує в людях, те, що я собі не дозволяю або забороняю робити, але, можливо, дуже хочу.
Звісно, це не стосується ситуації, коли дитина вимазує вас морозивом =)
Коли в сім’ї з’являється дитина, важливо розбиратися в тих чи інших кризових моментах віку, сенситивних періодах, проявах, які супроводжують процес дорослішання, моментах дорослішання дитини, в чому полягають тощо. Наша поведінка може допомогти дитині пережити цю кризу, або зламати її під час цієї кризи, і це відображатиметься впродовж всього її життя.
Це велика відповідальність.
Найбільш постраждалим, завжди є дитина, а не дорослий. Дитина не знає, чому світ обурився проти неї, за поведінку чи вчинки, які для неї є нормою повсякденного життя. «Всі щось хочуть від мене, всі різне, і що я маю з цим робити – невідомо або я ще не вмію нічого з цим зробити».
Діти є відображенням батьків.
Слід подумати: «А що я зроблала, або не зробила, що дитина себе так поводить?»
Скоригувати себе і свою поведінку, щоб не привести маля до псевдоклейма «складна дитина».
То що ж це за таке поняття, яке ми часто чуємо, але кожен трактує по-своєму?!
Однозначно, це суб’єктивне явище.
Комусь може бути складно, комусь легко з дитиною, в різних ситуаціях, за різних обставин.
Якщо дитина є «складною», то це суб’єктивно моє. Я собі так вирішив, бо не можу знайти до неї підхід, змиритись з проявами її особливостей. Невідповідно реагуючи на дитину, я формую в неї звичку поводити себе “не так, як треба”, тобто сама провокую і вчу її цьому. Тобто, дитина, направду, може виявитись “важкою” для багатьох, але тільки тому, що оточення сформувало її якості характеру і реакції, такими. Адже, від природи, дитині даний темперамент, а характер – це оточення, виховання, самовиховання.
Чи правильне словосполучення «складна дитина»?
Ні, бо це більше про дорослого. Чим складнішою нам здається дитина, тим більш я неспроможна дати їй раду.
Слід більше працювати з собою.
“Складна дитина” в садочку.
Батьки+садочок = унісон та спільна робота. Почнемо, з досить загального та всім зрозумілого твердження, на перший погляд.
Часто до нас, як садочку, апелюють батьки, що дитина в садочку проводить більше часу ніж вдома, отже, ми на неї впливаємо більше.
Так, це правда, щодо часу, але істина – проста. Якби ми не старалися, ми є чужими людьми для дитини. Так потрібно для виживання людини, так закладено в наших інстинктах, що слід орієнтуватись на найближчих, в даному контексті статті – на маму і тата. На істинктивному рівні так краще для людини. Картина світу формується за шаблоном: ЯК ВДОМА. Якщо десь по-іншому – отже, це неправильно, або небезпечно, або дивно і незрозуміло.
Навіть, якщо дитина 10 годин знаходиться в садочку (в Кіндервілі, так і є. Графік – 8:00-19:30, 8:30-19:30).
А зранку і ввечері, годину проводить з батьками, все одно, картина світу в дитини формується завдяки батькам і їхній позиції у вихованні та закладенні цінностей.
Важливе саме оточення сім’ї.
З цього середовища більше всмоктується дитиною, навіть, ніж за 10 годин проведених в садку.
Якщо є складності або різниця між тим, як дитина поводить себе в садку і вдома, або в соціумі і вдома, то треба налагодити однакові правила, які б працювали вдома і в садочку.
Кілька прикладів з досвіду, які можуть пояснити причини виникнення терміну “складна дитина”.
Приклад 1.
Вдома все дозволено.
Наш психолог питає в батьків: «Які у вас вдома є правила?»
«В нас немає вдома правил», чує у відповідь.
Або, «Де у вас відбувається прийом їжі?”.
- “Дитині можна їсти на кухні, в кімнаті, на дивані, під столом, ходити з їжею по дому». + мультики.
- «Хто де їсть, там і їсть, в нас немає правил щодо цього».
В садочку є правило, що діти їдять за столами, мають розпорядок дня.
З їжею не ходимо по кімнаті. Це небезпечно, дитина може впасти, травмуватись, поперхнутись, розсипати їжу.
Також, привчаємо дитину і до етикету харчування.
Звісно маємо і ланчі, пікніки, фуршети на святах, коли при прийомі їжі ми в положені стоячи.
Але є культура споживання їжі до якої ми привчаємо дітей.
Дитині може бути незрозуміло, чому вдома можна їсти ходячи і дивлячись телевізор, а в садочку лише за столом.
Нормально для дитини саме так, як вдома, тому в садочку вона буде протестувати і саботувати процеси, до яких ми намагаємося привчити.
Важливо, щоб батьки вводили схожі правила вдома, або пояснювали, що в садочку ТАКІ правила, а вдома ТАКІ, але, з досвіду, це важчий варіант адаптації для дитини.
Приклад 2
Дитина б’ється, кусається, агресивно поводить себе щодо інших дітей і, навіть, щодо вихователя. Пояснення не діють. Що робимо?
Ми з’ясовуємо, як батьки спілкуються з дитиною?
Погрозами?
Лякають (прийде дядько поліцейський і тебе забере). І ще й, рекомендують робити це і вихователям. Ми в садочку, однозначно, не можемо такого робити.
Ми можемо закликати дитину розмовою та поясненням, що це боляче іншим, по-іншому виразити свої емоції (поб’єм мячик, побігаємо, пострибаємо), скоригувати ці емоції в інше русло.
Але для дитини, вже є закладеною норма – перестати агресувати лише тоді, коли страшно. Інші ж методи не діють.
Як зазначали вище, скільки б дитина часу не проводила в садочку, картину світу формують вдома батьки.
Тобто, поки в садочку дитина не отримає цього страху, то і не буде важеля, який зможе зупинити дитину в проявах агресії щодо інших.
Інтенсивність домовленостей значно нижча ніж інтенсивність впливу страху, тому такі модальності спілкування вдома, краще впливають, ніж садочкові.
Якщо мама не перейде на іншу «хвилю» заспокоєння та регулювання поведінки дитини, то дитина нас просто “не почує”.
Наприклад, якщо вдома на дитину підвищують голос, для того, щоб вона щось зробила. Дитина це робить. Підвищений тон для неї стає нормою. Дитина звикає і перестає робити, те що просять. Далі, голос підвищується ще на тон. Для дитини вже не попередній тон, а нова гучність стає нормальною для того аби виконати прохання дорослого.
Мовлення вихователя (тихе та спокійне), не є актуальним та не сприймається картиною світу дитини.
Спільна робота батьків і садочку:
- злагоджений режим дня (на початку адаптаційного процесу ми обговорюємо це питання та даємо рекомендації як безстресово пройти момент адаптації до садочку);
- єдині правила (вдома і садочку), варіант пояснення, що вдома – одні правила, в садку – інші, з досвіду, малоефективний.
Важливіше те, що і як відбувається вдома, і якщо воно різниться з тим, що в садочку, то дитині буде дискомфортно та відбудеться протиріччя, яке і може сформувати таке поняття як «складна дитина».
Розуміння, що садочок – це місце, в якому найдовше часу дитина проводить, але він лише дотичний до формування картини світу дитини. Якщо в дитини є проблеми в садочку, то це – проблеми садочку, хибний підхід. Лише компромісом та спільною роботою, можна допомогти дитині пережити кризові моменти розвитку та виховувати в межах соціальних норм.
Коли дитина проявляє агресію, б’ється, кусається, ламає все навколо і часто проявляє істерику.
Що ж роблять в садочку Кіндервіль?!
- Наш психолог розмовляє з батьками і намагається з’ясувати, як відбувається спілкування з дитиною вдома. Правила, поведінка, подібні прояви і на які ситуації, дії батьків в таких ситуаціях.
- Спостерігаємо за проявами дитини. З’ясовуємо чи немає кофліктів у процесі виховання дитини батьками (добрий і злий поліцейський). Чи є спільні правила і чи всі сімейні їх дотримуються?!
- Чи немає суперечностей між діями садку і діями батьків. Однакове пояснення дій та вчинків. Однакові межі стосовно однакових речей та правила (культура споживання їжі вдома і в садку).
- Аналізуємо підхід вихователя, можливо, тут треба змінити вектор взаємодії з дитиною.
Приклад 3.
Коли дитина хоче усамітнитись і тікає, ховається тощо (приклад з садочку), ми поважаємо це бажання, але в садочку ми так не робимо.
Слід обговорити з дитиною вдома, що “В садочку, ти маєш бути разом з вихователем, такі діють правила, що ти не можеш втекти і щоб тебе ніхто не бачив. Ти можеш відвернутися, відійти в закапелочок, з вихователем домовитися, що посидиш кілька хвилин за шторкою, накритись ковдрою, пазликом. З точки зору безпеки, вихователь за тебе відповідає, і я тебе люблю і переживаю за тебе”.
Йдемо до спільного рішення та вибудовуємо план дій.
Приклад 4.
“Якщо ти мені зараз цього не даш, я втечу”.
Як діяти?
Це не емоційна дія, це усвідомлення, що дорослі бояться, того що я це зроблю і зроблять все, щоб цього не відбулося. Певна маніпуляція зі сторони дитини.
Якщо це нормальний спосіб вирішувати питання для батьків, то вихователям в садочку важко протидіяти такій манері поведінки.
Вихователь зробить все, аби дитина не реалізувала свою погрозу. З точки зору безпеки та відповідальності за дитину. Але пояснити, що це не нормальна позиція, вирішувати питання слід разом з батьками, це сигнал коригувати поведінку та манеру такого спілкування – батькам.
Батькам слід змінити свою комунікацію, у випадку, якщо вони звикли до такого стилю спілкування, щоб дитина розуміла, що спірні питання вирішуються іншим чином.
Щодо, на перший погляд, позитивної манери вирішення ситуації (наприклад, коли дитина когось вдарила чи штовхнула).
Якщо дитина когось вдарила, часто чуємо від батьків звернення до дитини – “Так не можна, йди пожалій хлопчика, обійми”, є, не зовсім правильною, позицією.
Чи хотіли б ви, щоб вас погладила та обійняла людина, яка щойно вас вдарила чи штовхнула? Порушила ще раз ваш простір?! А потім, ще й обійняла?!
В першу чергу, слід навчити дитину вибачатись, говорити – вибач, поділитися іграшкою.
Мене вдарили, з’явилася недовіра, а потім, одразу хочуть пожаліти торкнувшись чи обійнявши. Це не зовсім правильно. Бо формується позиція жертви.
Маленькі діти не можуть сказати пробач. Але можуть вибачитися мімікою, жестом, який не порушує особистий простір іншого.
Одразу видно чи батьки починають діяти чи ні, після спілкування з психологом чи вихователем садочку. Хоч зміна поведінки це довгий процес, але на першому-другому тижні помітно, чи батьки зреагували, відгукнулись чи не відгукнулись.
Як реагують в садочку?
З дітьми, які мають “складні” прояви поведінки, з ними завжди поруч вихователь, якщо не вихователь то помічник вихователя, яка може попередити виникнення таких неприємних ситуацій, запобігти, діяти на випередження та, все ж, якщо так трапилося, роз’яснити дитині, чому так робити не можна. Приділити більше уваги.
Пояснити, що це боляче, перехопити руку (залежно чим дитина замахнулася), щоб “врятувати”. Пояснити, чому я тебе зупинила, можливо ти перелякався, мені дуже шкода, але я змушена це зробити, щоб ти не завдав шкоди іншому.
Обірвати ланцюжок – “Я розсердився – я вдарив і мені стало легше”.
Вихователь показує дитині, що є інші способи як продовжити ланцюг – Я, розсердився…
Але це робити регулярно. Сформувати умовний рефлекс.
Будувати межі з дітьми.
Формувати правила, але поважати вибір.
Як це працює?
Наприклад, є завдання на занятті, яке треба зробити. Дитина категорично відмовляється – “Я не хочу це робити, а хочу складати конструктор”.
Пояснюємо, “Добре, проте, шкода, що ти не встигнеш зробити це завдання”. Дитина все одно, відмовляється, але через деякий час повертається до виконання завдання, але вже пізно. Час іти на обід.
Що робить вихователь?
Домовляємося про дії на наступне заняття. Проговорює правила та рамки, можливі варіанти розвитку подій, наперед.
Перед тим, як показати дитині наслідок – проговорити з дитиною можливі варіанти дій, з’ясувати чи дитина зрозуміла. Таким чином, ми дали дитині зробити вибір і його поважаємо, але проговорили всі можливі варіанти розвитку подій. Робимо це доброзичливо, в тоні поваги до вибору дитини.
Це про правила, дисципліну, самодисципліну.
Дитині так легше розуміти, що буде відбуватись якщо…
Наприклад, батьки дають вибір дитині – “Що на вихідних ти хочеш робити?”
Ми можемо піти в басейн, на дитячий майданчик, поїхати до бабусі, піти в розважальний центр, поїхати на озеро на пікнік тощо. Великий вибір – це важко, навіть для дорослих.
Звужуємо вибір – “Де б ти хотіла провести свій вихідний – вдома чи в іншому місці?”, “Подивись яка погода, ти б хотіла провести день на вулиці на майданчику чи в розважальному центрі?”.
Дуже великий вибір, він фруструє. Діти, часто не знають, чого вони хочуть. Або хочуть одразу все.
Таким чином, ми з’ясували, що поняття “складна дитина”, це зручне пояснення, для дорослих, але не розкриває саму дитину та жодним чином не пояснює причини її дій та вчинків.
Спільна робота батьків та садочку, спільні правила поведінки, розпорядок дня, пояснення відповідно до віку та власний приклад, це цеглинками, які допоможуть малюку пережити кризу та сформувати правильну соціально-відповідальну модель поведінки.
Спеціалісти садочків Кіндервіль, з радістю допоможуть вам більше дізнатися про виховання та розвиток дітей дошкільного віку.
Про які теми, ви б хотіли ще прочитати в нашому блозі, напишіть нам сюди – https://instagram.com/kinderville_life?igshid=YmMyMTA2M2Y=
Ростіть та розвивайтеся з Кіндервіль.
