Автор: admin

«Складна» дитина – зона росту для вихователя і для батьків. Це причина почитати тематичну літературу, прислухатися до себе, «Чому мене щось дратує і нервує в цій ситуації, чи в цій людині?», проконсультуватися з психологом (можна в садочку, якщо він там є), подумати над тим, для чого, ви є мамою чи татом: щоб навчити свою дитину бути щасливою?! Чи, щоб втішатись своєю владою над нею?!

Бо, зазвичай, мене дратує в людях, те, що я собі не дозволяю або забороняю робити, але, можливо, дуже хочу.

Звісно, це не стосується ситуації, коли дитина вимазує вас морозивом =)

Коли в сім’ї з’являється дитина, важливо розбиратися в тих чи інших кризових моментах віку, сенситивних періодах, проявах, які супроводжують процес дорослішання, моментах дорослішання дитини, в чому полягають тощо. Наша поведінка може допомогти дитині пережити цю кризу, або зламати її під час цієї кризи, і це відображатиметься впродовж всього її життя.

Це велика відповідальність.

Найбільш постраждалим, завжди є дитина, а не дорослий. Дитина не знає, чому світ обурився проти неї, за поведінку чи вчинки, які для неї є нормою повсякденного життя. «Всі щось хочуть від мене, всі різне, і що я маю з цим робити – невідомо або я ще не вмію нічого з цим зробити».

Діти є відображенням батьків.

Слід подумати: «А що я зроблала, або не зробила, що дитина себе так поводить?»

Скоригувати себе і свою поведінку, щоб не привести маля до псевдоклейма «складна дитина».

То що ж це за таке поняття, яке ми часто чуємо, але кожен трактує по-своєму?!

Однозначно, це суб’єктивне явище.

Комусь може бути складно, комусь легко з дитиною, в різних ситуаціях, за різних обставин.

Якщо дитина є «складною», то це суб’єктивно моє. Я собі так вирішив, бо не можу знайти до неї підхід, змиритись з проявами її особливостей. Невідповідно реагуючи на дитину, я формую в неї звичку поводити себе “не так, як треба”, тобто сама провокую і вчу її цьому. Тобто, дитина, направду, може виявитись “важкою” для багатьох, але тільки тому, що оточення сформувало її якості характеру і реакції, такими. Адже, від природи, дитині даний темперамент, а характер – це оточення, виховання, самовиховання.

Чи правильне словосполучення «складна дитина»?

Ні, бо це більше про дорослого. Чим складнішою нам здається дитина, тим більш я неспроможна дати їй раду.

Слід більше працювати з собою.

“Складна дитина” в садочку.

Батьки+садочок = унісон та спільна робота. Почнемо, з досить загального та всім зрозумілого твердження, на перший погляд.

Часто до нас, як садочку, апелюють батьки, що дитина в садочку проводить більше часу ніж вдома, отже, ми на неї впливаємо більше.

Так, це правда, щодо часу, але істина – проста. Якби ми не старалися, ми є чужими людьми для дитини. Так потрібно для виживання людини, так закладено в наших інстинктах, що слід орієнтуватись на найближчих, в даному контексті статті – на маму і тата. На істинктивному рівні так краще для людини. Картина світу формується за шаблоном: ЯК ВДОМА. Якщо десь по-іншому – отже, це неправильно, або небезпечно, або дивно і незрозуміло.

Навіть, якщо дитина 10 годин знаходиться в садочку (в Кіндервілі, так і є. Графік – 8:00-19:30, 8:30-19:30).

А зранку і ввечері, годину проводить з батьками, все одно, картина світу в дитини формується завдяки батькам і їхній позиції у вихованні та закладенні цінностей.

Важливе саме оточення сім’ї.

З цього середовища більше всмоктується дитиною, навіть, ніж за 10 годин проведених в садку.

Якщо є складності або різниця між тим, як дитина поводить себе в садку і вдома, або в соціумі і вдома, то треба налагодити однакові правила, які б працювали вдома і в садочку.

Кілька прикладів з досвіду, які можуть пояснити причини виникнення терміну “складна дитина”.

Приклад 1.

Вдома все дозволено.

Наш психолог питає в батьків: «Які у вас вдома є правила?»

«В нас немає вдома правил», чує у відповідь.

Або, «Де у вас відбувається прийом їжі?”.

• “Дитині можна їсти на кухні, в кімнаті, на дивані, під столом, ходити з їжею по дому». + мультики.
• «Хто де їсть, там і їсть, в нас немає правил щодо цього».

В садочку є правило, що діти їдять за столами, мають розпорядок дня.

З їжею не ходимо по кімнаті. Це небезпечно, дитина може впасти, травмуватись, поперхнутись, розсипати їжу.

Також, привчаємо дитину і до етикету харчування.

Звісно маємо і ланчі, пікніки, фуршети на святах, коли при прийомі їжі ми в положені стоячи.

Але є культура споживання їжі до якої ми привчаємо дітей.

Дитині може бути незрозуміло, чому вдома можна їсти ходячи і дивлячись телевізор, а в садочку лише за столом.

Нормально для дитини саме так, як вдома, тому в садочку вона буде протестувати і саботувати процеси, до яких ми намагаємося привчити.

Важливо, щоб батьки вводили схожі правила вдома, або пояснювали, що в садочку ТАКІ правила, а вдома ТАКІ, але, з досвіду, це важчий варіант адаптації для дитини.

Приклад 2

Дитина б’ється, кусається, агресивно поводить себе щодо інших дітей і, навіть, щодо вихователя. Пояснення не діють. Що робимо?

Ми з’ясовуємо, як батьки спілкуються з дитиною?

Погрозами?

Лякають (прийде дядько поліцейський і тебе забере). І ще й, рекомендують робити це і вихователям. Ми в садочку, однозначно, не можемо такого робити.

Ми можемо закликати дитину розмовою та поясненням, що це боляче іншим, по-іншому виразити свої емоції (поб’єм мячик, побігаємо, пострибаємо), скоригувати ці емоції в інше русло.

Але для дитини, вже є закладеною норма – перестати агресувати лише тоді, коли страшно. Інші ж методи не діють.

Як зазначали вище, скільки б дитина часу не проводила в садочку, картину світу формують вдома батьки.

Тобто, поки в садочку дитина не отримає цього страху, то і не буде важеля, який зможе зупинити дитину в проявах агресії щодо інших.

Інтенсивність домовленостей значно нижча ніж інтенсивність впливу страху, тому такі модальності спілкування вдома, краще впливають, ніж садочкові.

Якщо мама не перейде на іншу «хвилю» заспокоєння та регулювання поведінки дитини, то дитина нас просто “не почує”.

Наприклад, якщо вдома на дитину підвищують голос, для того, щоб вона щось зробила. Дитина це робить. Підвищений тон для неї стає нормою. Дитина звикає і перестає робити, те що просять. Далі, голос підвищується ще на тон. Для дитини вже не попередній тон, а нова гучність стає нормальною для того аби виконати прохання дорослого.

Мовлення вихователя (тихе та спокійне), не є актуальним та не сприймається картиною світу дитини.

Спільна робота батьків і садочку:

• злагоджений режим дня (на початку адаптаційного процесу ми обговорюємо це питання та даємо рекомендації як безстресово пройти момент адаптації до садочку);
• єдині правила (вдома і садочку), варіант пояснення, що вдома – одні правила, в садку – інші, з досвіду, малоефективний.

Важливіше те, що і як відбувається вдома, і якщо воно різниться з тим, що в садочку, то дитині буде дискомфортно та відбудеться протиріччя, яке і може сформувати таке поняття як «складна дитина».

Розуміння, що садочок – це місце, в якому найдовше часу дитина проводить, але він лише дотичний до формування картини світу дитини. Якщо в дитини є проблеми в садочку, то це – проблеми садочку, хибний підхід. Лише компромісом та спільною роботою, можна допомогти дитині пережити кризові моменти розвитку та виховувати в межах соціальних норм.

Коли дитина проявляє агресію, б’ється, кусається, ламає все навколо і часто проявляє істерику.

Що ж роблять в садочку Кіндервіль?!

• Наш психолог розмовляє з батьками і намагається з’ясувати, як відбувається спілкування з дитиною вдома. Правила, поведінка, подібні прояви і на які ситуації, дії батьків в таких ситуаціях.
• Спостерігаємо за проявами дитини. З’ясовуємо чи немає кофліктів у процесі виховання дитини батьками (добрий і злий поліцейський). Чи є спільні правила і чи всі сімейні їх дотримуються?!
• Чи немає суперечностей між діями садку і діями батьків. Однакове пояснення дій та вчинків. Однакові межі стосовно однакових речей та правила (культура споживання їжі вдома і в садку).
• Аналізуємо підхід вихователя, можливо, тут треба змінити вектор взаємодії з дитиною.

Приклад 3.

Коли дитина хоче усамітнитись і тікає, ховається тощо (приклад з садочку), ми поважаємо це бажання, але в садочку ми так не робимо.

Слід обговорити з дитиною вдома, що “В садочку, ти маєш бути разом з вихователем, такі діють правила, що ти не можеш втекти і щоб тебе ніхто не бачив. Ти можеш відвернутися, відійти в закапелочок, з вихователем домовитися, що посидиш кілька хвилин за шторкою, накритись ковдрою, пазликом. З точки зору безпеки, вихователь за тебе відповідає, і я тебе люблю і переживаю за тебе”.

Йдемо до спільного рішення та вибудовуємо план дій.

Приклад 4.

“Якщо ти мені зараз цього не даш, я втечу”.

Як діяти?

Це не емоційна дія, це усвідомлення, що дорослі бояться, того що я це зроблю і зроблять все, щоб цього не відбулося. Певна маніпуляція зі сторони дитини.

Якщо це нормальний спосіб вирішувати питання для батьків, то вихователям в садочку важко протидіяти такій манері поведінки.

Вихователь зробить все, аби дитина не реалізувала свою погрозу. З точки зору безпеки та відповідальності за дитину. Але пояснити, що це не нормальна позиція, вирішувати питання слід разом з батьками, це сигнал коригувати поведінку та манеру такого спілкування – батькам.

Батькам слід змінити свою комунікацію, у випадку, якщо вони звикли до такого стилю спілкування, щоб дитина розуміла, що спірні питання вирішуються іншим чином.

Щодо, на перший погляд, позитивної манери вирішення ситуації (наприклад, коли дитина когось вдарила чи штовхнула).

Якщо дитина когось вдарила, часто чуємо від батьків звернення до дитини – “Так не можна, йди пожалій хлопчика, обійми”, є, не зовсім правильною, позицією.

Чи хотіли б ви, щоб вас погладила та обійняла людина, яка щойно вас вдарила чи штовхнула? Порушила ще раз ваш простір?! А потім, ще й обійняла?!

В першу чергу, слід навчити дитину вибачатись, говорити – вибач, поділитися іграшкою.

Мене вдарили, з’явилася недовіра, а потім, одразу хочуть пожаліти торкнувшись чи обійнявши. Це не зовсім правильно. Бо формується позиція жертви. 

Маленькі діти не можуть сказати пробач. Але можуть вибачитися мімікою, жестом, який не порушує особистий простір іншого.

Одразу видно чи батьки починають діяти чи ні, після спілкування з психологом чи вихователем садочку. Хоч зміна поведінки це довгий процес, але на першому-другому тижні помітно, чи батьки зреагували, відгукнулись чи не відгукнулись.

Як реагують в садочку?

З дітьми, які мають “складні” прояви поведінки, з ними завжди поруч вихователь, якщо не вихователь то помічник вихователя, яка може попередити виникнення таких неприємних ситуацій, запобігти, діяти на випередження та, все ж, якщо так трапилося, роз’яснити дитині, чому так робити не можна. Приділити більше уваги.

Пояснити, що це боляче, перехопити руку (залежно чим дитина замахнулася), щоб “врятувати”. Пояснити, чому я тебе зупинила, можливо ти перелякався, мені дуже шкода, але я змушена це зробити, щоб ти не завдав шкоди іншому.

Обірвати ланцюжок – “Я розсердився – я вдарив і мені стало легше”.

Вихователь показує дитині, що є інші способи як продовжити ланцюг – Я, розсердився…

Але це робити регулярно. Сформувати умовний рефлекс.

Будувати межі з дітьми.

Формувати правила, але поважати вибір.

Як це працює?

Наприклад, є завдання на занятті, яке треба зробити. Дитина категорично відмовляється – “Я не хочу це робити, а хочу складати конструктор”.

Пояснюємо, “Добре, проте, шкода, що ти не встигнеш зробити це завдання”. Дитина все одно, відмовляється, але через деякий час повертається до виконання завдання, але вже пізно. Час іти на обід.

Що робить вихователь?

Домовляємося про дії на наступне заняття. Проговорює правила та рамки, можливі варіанти розвитку подій, наперед.

Перед тим, як показати дитині наслідок – проговорити з дитиною можливі варіанти дій, з’ясувати чи дитина зрозуміла. Таким чином, ми дали дитині зробити вибір і його поважаємо, але проговорили всі можливі варіанти розвитку подій. Робимо це доброзичливо, в тоні поваги до вибору дитини.

Це про правила, дисципліну, самодисципліну.

Дитині так легше розуміти, що буде відбуватись якщо…

Наприклад, батьки дають вибір дитині – “Що на вихідних ти хочеш робити?”

Ми можемо піти в басейн, на дитячий майданчик, поїхати до бабусі, піти в розважальний центр, поїхати на озеро на пікнік тощо. Великий вибір – це важко, навіть для дорослих.

Звужуємо вибір – “Де б ти хотіла провести свій вихідний – вдома чи в іншому місці?”, “Подивись яка погода, ти б хотіла провести день на вулиці на майданчику чи в розважальному центрі?”.

Дуже великий вибір, він фруструє. Діти, часто не знають, чого вони хочуть. Або хочуть одразу все.

Таким чином, ми з’ясували, що поняття “складна дитина”, це зручне пояснення, для дорослих, але не розкриває саму дитину та жодним чином не пояснює причини її дій та вчинків.

Спільна робота батьків та садочку, спільні правила поведінки, розпорядок дня, пояснення відповідно до віку та власний приклад, це цеглинками, які допоможуть малюку пережити кризу та сформувати правильну соціально-відповідальну модель поведінки.

Спеціалісти садочків Кіндервіль, з радістю допоможуть вам більше дізнатися про виховання та розвиток дітей дошкільного віку.

Про які теми, ви б хотіли ще прочитати в нашому блозі, напишіть нам сюди – https://instagram.com/kinderville_life?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Ростіть та розвивайтеся з Кіндервіль.

Я туди не піду! Не хочу! Не буду! Я втомилася! Хочу пити/їсти/в туалет.

Як мотивувати дитину вчитися? Засвоювати такі потрібні знання, формувати ті чи інші навички?

Маємо кілька рекомендацій від психолога мережі дитячих закладів Кіндервіль.

Для того, щоб ефективно засвоювати знання та навчатися, слід звернути увагу на фізіологічні потреби дитини та рівень їх задоволення на даний момент.

Уявіть собі, ви ведете дитину на заняття з Підготовки до школи, голодну, невиспану, дитину, яка провела вдома цілий день (не була на прогулянці). Звісно, вона буде змучена та жодного бажання кудись йти, де потрібно активізовувати свої ресурси (інтелектуальні чи фізичні), немає.

Не слід забувати і про себе (маму/тата). Які теж мають бути виспані та ситі. Адже, мотивувати до навчання, не лише завдання педагогів чи вихователів, але й батьків.

Коли слід починати навчати дитину (підготовка до школи, гуртки тощо)?

Насамперед, батькам слід зрозуміти, що все має бути відповідно до віку.

Дитина має певні вікові та психологічні характеристики. Про які можна детальніше прочитати в попередніх статтях.

Вести примусово на заняття, бо десь там, відомий блогер сказав, що дитина в 3 роки має знати табличку множення і читати – не подіє як мотивація для дитини. Таланту не скажеш – з’явися! Його потрібно розвивати поступово і важливе саме бажання дитини його розвивати. Це стосується і бажання вчитися. Якщо робити це примусово, може відбитися будь-яке бажання у дитини вчитися ще до того, як вона піде до школи.

Дитина має природню потребу у прояві допитливості – це основа навчання і внутрішньої мотивації до навчання. Цю потребу важливо задовільняти і підживлювати.

Як обрати заняття?

До того як приводимо дитину на заняття, слід підібрати ці заняття відповідно до її віку.

Наприклад, у дитячому центрі Кіндервіль, можна підібрати заняття для дітей від 1 до 6 років. Прийти на пробне заняття (за зниженою вартістю) і спробувати, проконсультуватися з педагогом. Зрозуміти, чи сподобається і чи підійде дитині, чи ні.

Враховувати, в першу чергу, не власні вподобання, а вподобання дитини. Ви можете запропонувати, піти, спробувати, але й бути готовим, що дитині може не сподобатися ваш вибір.

Як обрати педагога/вихователя?

Вибір педагога, є надважливою складовою мотивації дитини ходити на заняття чи гурток. Ходити до школи чи в садочок.

Якщо в школі, вибір зробити важче. І, не завжди, буває вибір.

То, в інших закладах, можна розглянути й інших фахівців, якщо, наприклад:

• цінності та методи пояснення та виховання педагога не співпадають з домашніми;
• не враховуються індивідуальність дитини, або ігноруються її потреби тощо.

Щодо вихователів садочків Кіндервіль та як обрати саме того, писали раніше в блозі.

Як мотивувати?

Розглянемо на можливому прикладі.

Якщо дитина не хоче займатися, виконувати домашнє завдання, а треба щось “підтягнути”, можемо робити домашнє завдання, але поступово.

Що маємо на увазі?

Якщо завдання – прописати всю сторінку (зробити прописи), то можна почати з легкого – прописати, наприклад, одну букву.

Наприклад АА, але дуже красиво, охайно, ідеально в зошиті. Можна творчо підійти до цього завдання – додати буквам вушка, створити якогось персонажа тощо. Цікаво? Однозначно.

Вирішувати не всі приклади з домашнього завдання за раз, а поступово, по кілька прикладів. Долати маленькі сходинки до вирішення великого завдання.

Якщо завдання саме по собі велике і потребує багато часу, то воно вже вважається дитиною як – важке і таке, за яке не хочеться братися і вирішувати.

Згадайте свій досвід. Чи бувало так, що великі завдання, які потребують багато часу, ви відкладали на потім, ви вважали їх складними. Хоча, насправді, просто потрібно було за них взятися і покроково вирішувати.

Розбийте велике завдання на кілька маленьких. Якщо дитині вдасться гарно прописати букви чи цифри, то можливо їй захочеться спробувати ще та продовжити виконувати це завдання?!

Похвала = Мотивація?

Хвалити потрібно, але не завжди за результат, а й за старання і сам процес виконання:

1. “Дякую, я рада, що, ти пострався. Поки, я мила посуд, ти сам виконав ці завдання, тепер можемо з тобою погратися чи піти на прогулянку”. Більше часу на прогулянці? – так, це чудова мотивація.

2. Дитина має розуміти наслідки виконаного завдання. 

Щоб ці знання можна було застосувати на практиці.

Що тут маємо на увазі?!

Навчитися писати не заради того, щоб писати. А, наприклад, для того, щоб знайти магазин (прочитати його назву) в якому хочемо купити іграшку.

Така мотивація є потужною для малечі.

“Оленко, ми вирішили що на десерт, купимо тістечка. І щоб ми знали в який магазин піти, нам потрібно прочитати його назву. Для того, щоб купити тістечка тобі, мені і татові, потрібно дізнатися скільки коштує тістечко і скільки ми маємо заплатити”.

“Нам знадобилося читання, ми знайшли цей магазин. Ти прочитав його назву.”

Коли дитина навідріз відмовляється йти на заняття?

Можливий варіант такого розвитку подій – неправильна підготовка до заняття.

Все що робили до того, відбило бажання, навіть дізнатися, що ж це за заняття.

Отож, з самого початку, слід пробувати поступово, обирати заняття відповідно до віку та вподобань дитини. Знайти підхід, який комфортний для дитини. В пріоритеті ставити не свої очікування і плани на дитину, а спроможність дитини, її розвиток і вподобання.

А якщо примушувати?

Так, дитина це буде робити. Ходити на заняття, але буде все ненавидіти і не отримувати, ні задоволення, ні бажаного результату від навчання.

Коли життя дитини наповнено примусом, формується картина світу, що в житті немає задоволення, а все треба “перетерпіти”, що життя складається з неприємностей і обовʼязків, є примус… А бажання, задоволення і радощі… – не норма. Норма страждати, робити що не хочеться, бути незадоволеним тощо. Це глобальний наслідок в далекій перспективі.

Можна пробувати кілька разів. Можливо, зробити перерву. Інколи, канікули допомагають відволіктись. Інколи, варто нічого не робити, відпочити. Зробити проміжок часу, сформувати потребу, відновити інтерес. А далі, поступово, відновлювати заняття, або наповнювати день дитини маленькими завданнями, які приводять до корисних та якісних результатів.

Нормально, коли в процес підготовки до школи дитина не розуміє, як поєднати звуки в склади, коли не розуміє, що таке додати і відняти. Ми говоримо про це, допомагаємо, але пазли, гармонійно, самі по собі в неї мають складатися з часом.

Можна власним прикладом чи маленькою хитрістю – при дитині складати палички чи віднімати, рахувати їх. Кликати приєднатися, допомогти порахувати щось (цукерки, іграшки чи гроші). Дитина може рахувати на пальцях та так, як зручно, корисно та екологічно для неї самої.  Це наочне розуміння та усвідомлення процесів рахунку.

З власного досвіду. Не говорити: давай займемось прописами. А сідати щодня і самій писати. Дитина точно зацікавиться, що робить мама і захоче, згодом, сісти поряд.

Підготовка до школи має бути цікавою. Відповідно до віку.

Просто сісти, написали, прочитали – малоефективно. Все має бути в ігровій формі, так, як властиво віку, з перервами на рух, цікаві дидактичні ігри, мотивацією від мами і від педагога який проводить заняття. Про підготовку до школи можна прочитати тут.

Заняття має бути схоже на урок, щоб дитині легше було адаптуватися до шкільних вимог, але з ігровими елементами і фізичною активністю. Не щось важке, адже, це дитину може відштовхнути.

На підготовці до школи в Кіндервілі, дітей не змушують сидіти весь час за партами, ми не тягнемо за руку на заняття. На кожному заняття присутні:

• розминки,
• руханки,
• перерви на перекус чи туалет,
• можна принести свої іграшки,
• вправи на сихронізацію, робота в колі, релакс-хвилинка.

Якщо, посеред заняття, дитина потребує руху то можна встати, походити, пострибати. Педагог спостерігає за рівнем уваги та втоми дітей. Регулює та забезпечує зміну діяльності.

Важливо, щоб батьки підтримували успіхи дітей і не знецінювали їх.

Навіть, якщо успіх дитини, для дорослого, зовсім не успіх, а дитина вважає, що буква написана дуже гарно, бо вона приклала до цього багато зусиль то слід похвалити за старання.

Можна зробити фото і відправити бабусі, в сімейний чат – показати дитині, що ми пишаємося та ділимося її успіхами з іншими. Всі радіють за дитину.

НЕ порівнювати дитину з іншими.

“Маруся вміє читати, а ти ще не вмієш”.

З родичами: “Дивись, старший брат такий розумний, а ти ні”.

Не сварити якщо щось не вийшло: “Сьогодні в тебе вийшло так, давай завтра, постараємося, щоб вийшов кращий результат”.

Ваша дитина має право розвиватись за своїм темпом, а не за темпом “сусідського хлопчика”.

Чому може пропасти мотивація?

• Коли дорослі відбивають бажання, знецінюють, роблять щось, і в дітей зникає інстинкт до допитливості.

Це стає нецікаво для дитини. Вона не бачить в цьому сенсу та потреби.

• Коли не відповідають на запитання дитини, не підтримують цю потребу знати те, чи інше. Пояснюють незрозуміло чи не відповідно до віку. Що ми говоримо і як це чують діти, писали в попередній статті блогу.

Навіть, якщо пояснення елементарне для вас і ви вже 10 разів повторювали це дитині, їй важливо це знову почути, щоб бути впевненим в своїх знаннях (почуття безпеки). Пояснення має бути з доброзичливою інтонацією.

• Коли педагог вважає, що треба “ось так” себе поводити, дитина це знає, але поводить себе по-іншому, як властиво її віку та нервовій системі. Вихователь за це сварить.

Важливе значення має особистість вихователя. Чи вона/він цікаві. Бо, якщо дитині не цікавий сам вихователь, то і мотивація отримувати від неї/нього знання, не велика.

Голос, тембр, емоційність. Вихователь “окрилено”, з великим ентузіазмом та любов’ю спілкується з дітьми. Дитині цікаво спілкуватися з таким вихователем, різноемоційним та позитивним.

Педагог має цікавитися дитиною та її справами.

Якщо інформація подається сухо, якщо не дозволяє дитині себе проявляти, чи ігнорує питання – це відштовхує.

Часто можна помітити, що в дошколяриків є потреба в спонтанності.

Наприклад, несподівано викрикнути – “Я здогадався”, “Ооо, дивіться, великий автобус, я такий бачив сьогодні по дорозі на підготовку”. Ці емоції не можуть стримувати діти, і вони є важливою потребою –  у спонтанності.

Небезпечно, коли її “обрубують” – “Чого ти кричиш, посеред класу?”

Це зменшує інтерес дитини до педагога, стримує допитливість, мотивацію вчитися та отримувати підтримку з боку педагога.

Якщо ви педагог, то це не означає, що ваша дитина має бути особливо розумною чи талановитою.

Ви педагог – це ваш вибір, дитина не має бути заручником цього вибору.

Якщо ж ви самі займаєтеся з дитиною, то слід розуміти, якою інтонацією я спілкуюся не зі своєю дитиною, а вже з учнем. Нотація? Критика?

“Ми не встанемо з столу, поки, ти не знайдеш цифру 3”.

Слід забрати нотаційні промови, які не сприяють мотивації вчитися.

Варто робити паузи і в домашньому навчанні. Середовище не завжди має бути розвиваючим, інколи “відпочиваючим”, для дитини.

Неврівноважена нервова система старших дошколяриків – це стрімкий розвиток, коли мозок дитини не встигає обробляти сигнали з навколишнього середовища.

Це нормально, коли в дитини з’являються істерики, відмова від колишніх вподобань, негативізм до дорослого, грубість.

“Пруть” емоції – а що робити з ними, дошколярик ще не знає, бо навички швидко обробляти сигнали ще не сформувалися. Нормально, коли є агресія, але як її висловити дитина ще не знає.

“Я не знаю чому я злюсь, але на все реагую агресивно”. Від безсилля – дитина може зреагувати по-різному, залежно від своїх сил – плюнути, вдарити, кинути щось, закричати.

Так вона реагує на те, що не знає як справитися з великим об’ємом емоцій та стрімким розвитком нервової системи.

Це може бути одна з причин втрати мотивації до навчання: “Коли я в поганому настрої, мене все дратує, вихователі, цифра 3 якось дивно намальована”…

Що робити?

• Менше вимагати. Є речі, яких треба просто дочекатися. Щоб прийшов їхній час.

Вміти пережити для мами – “Не обов’язково моя дитина має бути генієм, важливо, щоб вона була щасливою”.

• Важливий режим та вибудувані межі. 

В дитини, в садку, є режим – прокидається, снідає, йде на заняття, далі вільна гра, прогулянка тощо.

А тут раптом, треба до школи – ніяких друзів, навчання і тільки.

Для дитини це не звично, вона починає протестувати, графік не такий, до якого звикла, займається не тим, до чого звикла.

Має бути графік, бо дитина теж втомлюється.

Вихідні, часом, вихідні для всіх і дитини в тому числі.

Тому, ми робимо домашнє, але, щодня, в конкретній годині. Графік важливий та має бути комфортним для дитини.

• Правила.

Навчаємося, прибираємо, далі відпочиваємо, переглядаємо мультик.

Наступна дія йде тоді, коли завершилася попередня. Має бути певна ритмічність.

• Зовнішня мотивація – презент, обіцяємо щось за виконане завдання чи дію. Але не зловживати.

Мотивація: “Я куплю тобі цукерку, якщо ти пропишеш букву А!”

Скільки цукерок, ви готові купити, за кожну букву чи завдання???

Краща мотивація: “Виконаємо ці завдання, підемо погуляти або погуляємо довше”, “Підемо на улюблений майданчик” тощо.

• Внутрішня мотивація – щоб дитина хотіла робити це, для чогось, що їй потрібно. Не знайшли магазин з іграшками, бо не змогли прочитати де він знаходиться чи його назву?!  Для чого мені рахувати? Для того, щоб коли хочеш купити морозово, спершу порахувати чи вистачить тобі грошей на нього.
• Закріпити відчуття – коли ти зробив роботу: “Ура ура, я задоволений і маю стан ейфорії і завершеної справи”.

Починаємо вводити на заняття лише в гарному настрої.

Щоб закріпити це відчуття, відповідно слід будувати заняття.

Коли дитині 3-4 роки і слід починати вчитися, можна помаленьку будувати графік занять та залучати до навчальної діяльності.

Варто підловити саме момент гарного настрою в дитини, щоб було бажання далі щось робити та ходити на заняття ще.

“Перший раз іду на секцію, то йду в гарному настрої – це для мене приємно”.

“Якщо йду в поганому настрої, то це вже для мене не приємно”.

Формуються асоціативні зв’язки.

Закріплювати нові початки, важливо, позитивним досвідом (гарним настроєм).

Буває так, що зовсім нічого не хочеться, робиш завдання а воно “не йде”, вирішуємо завдання, а воно, ну ніяк не вдається.

Можемо сказати, крикнути, змінити емоційне та фізіологічне ставлення до цього – “Я люблю писати! Я обожнюю цифру 3, вона така красива. Схожа на…”.

Застосовуємо елементи аутотренінгу.

Тоді, покращується настрій, мимоволі починаєш інакше до цього ставитися і з новим диханням повертаєшся до завершення завдань.

Завершимо словами “класика” з ТікТоку – “І мотивація, то є сильна…”

Пам’ятайте, мотивація до навчання – може бути різною, головне, щоб вона була екологічною та відповідно до віку та вподобань дитини.

Спеціалісти садочків Кіндервіль, з радістю допоможуть вам більше дізнатися про виховання та розвиток дитини.

Про які теми, ви б хотіли ще прочитати в нашому блозі, напишіть нам сюди – https://instagram.com/kinderville_life?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Ростіть та розвивайтеся з Кіндервіль.